Сараєвське вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

В перші століття після нашої ери територія Боснії і Герцеговини входила до складу Римської імперії (Іллірія). Про заселення Боснії і Герцеговини слов'янами точні відомості є починаючи з VI ст. У XII столітті Боснія потрапляє у васальну залежність від Угорщини. Спроби угорських королів посилити вплив католицької церкви призвели до створення там місцевої патаренської церкви (різновидність богомильства). На початку XIV століття бани (правителі) Боснії розширюють свої володіння за рахунок сусідніх земель, у тому числі приєднують Герцеговину. При бані Тврткові [1353—1391] Боснія добивається повної незалежності.

У 2-й пол. XV століття Боснія і Герцеговина, ослаблені феодальними міжусобицями, були завойовані османами. Більшість феодалів прийняла іслам і зберегла значною мірою свої володіння та привілеї. Також навернулася більшість віруючих патаренської церкви, у той час як православні та католики переважно залишилися вірними християнству. У 50—60-ті роки XIX століття у Боснії і Герцеговині широко розгорнувся національно-визвольний рух. У 1875 р. проти соціального і національного гніту місцевих феодалів і османської влади вибухнуло велике Герцеговинське повстання, підтримане Сербією і Чорногорією, внаслідок чого Османська імперія у 1876 р. опинилася в стані війни з Сербією і Чорногорією, а потім і з Росією (1877—1878). За рішенням Берлінського конгресу 1878 р., який переглянув Сан-Стефанський мирний договір 1878 року, Австро-Угорщина одержала право тимчасово окупувати Боснію і Герцеговину. Ця окупація затягнулася на 30 років і закінчилася анексією Австро-Угорщиною у 1908 р. Габсбурги здійснювали примусове онімечування слов'янських народів, насаджували католицтво. Народи Боснії і Герцеговини відстоювали свою незалежність. У 1918 р. Боснія і Герцеговина увійшли до складу новоствореного Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 р. — Югославія). Національні права народів Боснії і Герцеговини в югославській державі ігнорувались.

У 1941 р. гітлерівські війська окупували Югославію. Народи Боснії і Герцеговини повстали і вели вперту боротьбу проти нацистських окупантів і маріонеткових режимів. Боснія і Герцеговина стали ареною масової партизанської боротьби. Народно-визвольна армія Югославії в 1945 визволила Боснію і Герцеговину.

 

Процес розпаду СФРЮ

Стала республікою Югославії в 1945, у результаті виборів 1990 комуністи були замінені націоналістами; Сербсько-Хорватський конфлікт поширився на Боснію і Герцеговину, сербська армія зайняла прикордонні райони в 1991. Республіка заявила про суверенітет, але проти виступили серби, що хотіли, щоб республіка залишилася частиною Югославії. Виникли жорстокі конфлікти на національному ґрунті. У квітні 1992 ЄС і США визнали незалежність Боснії, і в травні вона була прийнята в ООН, але громадянська війна тривала. Надалі й тривали бої, серби висунули свою точку зору «етнічної чистоти». У 1993 план ООН мирного врегулювання конфлікту знову був відкинутий. Контингент сил ООН неодноразово піддавався нападам. У 1994 війська НАТО провели серію бомбардувань сербських позицій, щоб зняти блокаду Сараєва.

Конфлікт закінчився підписанням Дейтонських угод 14 грудня 1995, які передбачали збереження єдиної держави, що складається з двох частин: Мусульмано-хорватської федерації та Республіки Сербської.

У 2016 році подала заявку на вступ до ЄС. У березні 2018 року за публікаціями деяких ЗМІ Росія планувала збройний конфлікт. Мета Росії — через конфлікт між сербами і боснійцями не допустити вступ країни до ЄС. Для цього вона озброювала і фінансувала як сербів, так і боснійців. До цього на початку 2017 року Росія планувала здійснити державний переворот у сусідній Чорногорії під час парламентських виборів.[1]