Богомильство

Богомильство — назва антиклерикального руху X—XV століть, що виник на Балканах (Болгарія) і вплинув на французьких катарів (альбігойців). Богомили (також: богумили) були численними і впливовими в Болгарському царстві. Проповідник X століття Богомил став головним поширювачем в Болгарії дуалістичного (добро і зло існують із вічності) вчення гностичного походження. Перші свідчення про богомилів відомі із книги «Бесіда проти богомилів» Козьми Пресвітера (X століття).

До того ж у нас немає жодного стародавнього віровчительного твору Б. Маємо два древніх полемічних твори проти Б., за якими ми знайомимося з віровченням їх. Перше належить Кузьмі, болгарському пресвітерові X ст., сучасникові особливо сильного поширення Б. в Болгарії за болгарського царя Петра. Друге належить грецькому письменникові Євфимію Зігабену або Зігадену, сучаснику імп. Олексія Комнена і відкриттю богомильської секти в Константинополі.

У Середні віки богомильство поширилося Європою і перетворилося в загальноєвропейський християнський рух, що отримав інші назви:

• у слов'янських і грецьких творах: маніхеї, месаліани, євхіти, «вірмени» (вчення вірмен) і павликіани, а також «фунданти» (фундагіагіти), «бабуни» (за назвою гірського хребта Бабуна та однойменною річкою), у Боснії — патарени;
• на Заході: в Італії — манихеї, публікани (павликіяни), патарени; в Німеччині — катари; в Південній Франції — альбігойці (або «текстаранти»; від tissarands, ткачі).