Context of Угорщина

Уго́рщина (угор. Magyarország [ˈmɒɟɒrorsaːɡ]) — держава в центральній Європі. Займаючи територію у 93 030 км² у Тисо-Дунайській низовині, країна межує зі Словаччиною на півночі, Україною — на північному сході (спільний кордон 105 км), Румунією — на південному сході, Сербією та Хорватією — на півдні, Словенією — на південному заході та Австрією — на заході. Маючи близько 10 мільйонів жителів, Угорщина є середньою за величиною державою — членом Європейського Союзу. Державна мова — угорська, яка є найуживанішою уральською мовою у світі й однією з небагатьох не-індоєвропейських мов, які широко вживаються в Європі. Столиця та найбільше місто — Будапешт; інші основні міські райони включають Дебрецен, Сегед, Мішкольц, Печ та Дьєр.

Територія сучасної Угорщини століттями була заселена цілою низкою народів, включно із кельтами, римлянами, германськими племенами, гунами, західними слов'янами та аварами. Основи угорської держави б...Читати далі

Уго́рщина (угор. Magyarország [ˈmɒɟɒrorsaːɡ]) — держава в центральній Європі. Займаючи територію у 93 030 км² у Тисо-Дунайській низовині, країна межує зі Словаччиною на півночі, Україною — на північному сході (спільний кордон 105 км), Румунією — на південному сході, Сербією та Хорватією — на півдні, Словенією — на південному заході та Австрією — на заході. Маючи близько 10 мільйонів жителів, Угорщина є середньою за величиною державою — членом Європейського Союзу. Державна мова — угорська, яка є найуживанішою уральською мовою у світі й однією з небагатьох не-індоєвропейських мов, які широко вживаються в Європі. Столиця та найбільше місто — Будапешт; інші основні міські райони включають Дебрецен, Сегед, Мішкольц, Печ та Дьєр.

Територія сучасної Угорщини століттями була заселена цілою низкою народів, включно із кельтами, римлянами, германськими племенами, гунами, західними слов'янами та аварами. Основи угорської держави були закладені наприкінці IX століття вождем угорців Арпадом після завоювання Паннонського басейну. Його правнук Стефан I зійшов на престол у 1000 році, перетворивши свої володіння на християнське королівство. До XII століття Угорщина стала регіональною потугою, досягши своєї культурної та політичної висоти у XV столітті. Після битви при Мохачі 1526 року, Угорщина була частково окупована Османською імперією (1541—1699). На межі XVII століття, країна потрапила під владу Габсбургів і, згодом, приєдналася до Австрії, утворивши Австро-Угорську імперію, велику європейську державу.

Австро-Угорська імперія розпалася після Першої світової війни і, за Тріанонським договором, підписаним по її завершенню, втратила 71 % території, 58 % населення та 32 % етнічних угорців. Після бурхливого міжвоєнного періоду, Угорщина приєдналася до країн Осі у Другій світовій війні, зазнавши значних збитків та жертв. Після війни країна стала державою-сателітом Радянського Союзу, що призвело до утворення соціалістичної республіки, яка проіснувала чотири десятиліття (1949—1989). Країна отримала широку міжнародну увагу внаслідок революції 1956 року та відкриттю 1989 року свого раніше обмеженого кордону з Австрією, що прискорило крах Східного блоку. 23 жовтня 1989 року Угорщина проголошена демократичною парламентською республікою.

Країна має економіку з високим рівнем доходу, яка є 54-ю найбільшою економікою у світі за номінальним ВВП та 53-ю за величиною за ВВП (ПКС). Угорщина посідає 45-те місце в індексі людського розвитку завдяки значною мірою своїй системі соціального забезпечення, універсальній охороні здоров'я та безкоштовній вищій освіті. Багата культурна історія Угорщини включає значний внесок у мистецтво, музику, літературу, спорт, науку і техніку. Країна є 13-м за популярністю туристичним напрямком у Європі, який 2017 року відвідало 15,8 мільйонів туристів завдяки таким визначним пам'яткам, як найбільша печерна система термальних води у світі, друге за величиною термальне озеро, найбільше озеро в Центральній Європі та найбільші природні луки в Європі. Культура, історія та академічна видатність Угорщини класифікують її як середню силу в глобальних справах. Угорщина приєдналася до Європейського Союзу 2004 року та входить до Шенгенської зони від 2007 року. Країна є членом численних міжнародних організацій, серед яких Організація Об'єднаних Націй, Північноатлантичний Альянс, Світова організація торгівлі, Світовий банк, АБІІ, Рада Європи та Вишеградська група.

More about Угорщина

Basic information
Population, Area & Driving side
  • Population 9599744
  • Область 93036
  • Driving side right
Історія
  • Докладніше: Історія Угорщини
     Стефан I Святий, перший угорський корольДо 895 року
    Докладніше: Паннонія, Гунни та Аварський каганат

    Римська імперія завоювала території на захід від Дунаю між 35 та 9 роками до н. е. З 9 року до н. е. й до IV століття Паннонія була частиною Римської імперії, займаючи зокрема й територію сучасної Угорщини. Згодом сюди прийшли гуни, що створили сильну імперію. Після занепаду гунської держави тут мешкали германські остготи, лангобарди й гепіди, а з часом опанували авари. Наприкінці IX ст. територію теперішньої Угорщини населяли слов'яни й авари, романізовані панонці та рештки германовних племен. Напередодні приходу угрів землі Тисо-Дунайської низовини було поділено між Східним Франкським королівством, Першим Болгарським царством та Великою Моравією....Читати далі

    Докладніше: Історія Угорщини
     Стефан I Святий, перший угорський корольДо 895 року
    Докладніше: Паннонія, Гунни та Аварський каганат

    Римська імперія завоювала території на захід від Дунаю між 35 та 9 роками до н. е. З 9 року до н. е. й до IV століття Паннонія була частиною Римської імперії, займаючи зокрема й територію сучасної Угорщини. Згодом сюди прийшли гуни, що створили сильну імперію. Після занепаду гунської держави тут мешкали германські остготи, лангобарди й гепіди, а з часом опанували авари. Наприкінці IX ст. територію теперішньої Угорщини населяли слов'яни й авари, романізовані панонці та рештки германовних племен. Напередодні приходу угрів землі Тисо-Дунайської низовини було поділено між Східним Франкським королівством, Першим Болгарським царством та Великою Моравією. Крім того, авари продовжували бути панівним етносом цих земель наприкінці 9 століття; сучасні джерела[1][2] та дедалі більша кількість археологічних знахідок свідчать, що групи аварів пережили занепад своєї імперії.

    Знаходження батьківщини
    Докладніше: Завоювання угорцями Паннонського басейну

    Угри (мадяри) на чолі з Арпадом перейшли Карпати зі сходу й оселилися на Тисо-Дунайській низовині 895 року[2][3]. Згідно з мовознавчими дослідженнями, вони походили від ураломовного населення, що мешкало на лісистих землях між Волгою та Уралом[4].

    Середньовічна Угорщина (895—1526)
    Докладніше: Королівство Угорське (1000—1918) та Угорські походи на Європу
     Угорські походи в 10 столітті Корона Святого Іштвана

    Як федерація об'єднаних племен Угорщина виникла 895 року, за 50 років після розвалу Імперії Каролінгів за Верденським договором 843 року, перед об'єднанням англо-саксонських королівств. Спочатку Угорське князівство складалося з напівкочових народів, однак протягом 10 століття воно пережило трансформацію у християнську державу. Ця держава добре функціонувала, а її військова потужність давала змогу угорцям проводити військові кампанії від Константинополя до території сучасної Іспанії[5]. Угорці завдали щонайменше трьох значних поразок Східній Франкській імперії між 907 та 910 роками[6]. Пізніша поразка угорців у битві на Лехському полі 955 року поклала тимчасовий кінець більшості їхніх кампаній на чужі землі, принаймні в західному напрямку.

    У 972 Арпади почали інтегрувати Угорщину в християнську Західну Європу. За підтримки візантійського імператора Бела ІІІ у 1181 році запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї.

    У 1241—1242 почалося Монгольське завоювання. Майже половина населення загинула під час військових дій. Половці та яси відкочували на Дунай, ці народи цілковито асимілювалися в Угорщині[7]. Монголи повернулися у 1285 році, а після смерті Андрія III (1290—1301) розгорілася боротьба за угорську корону. Владу здобув Карл I Роберт (Анжуйська династія Капетингів), а успадкував корону Людвік I Великий. Сигізмунд I Люксембург отримав також корону Священної Римської імперії.

    1445 на з'їзді представників вищої угорської аристократії Янош Гуняді був обраний князем Трансильванії, а в 1446 реґентом Угорщини від імені малолітнього короля Ласло V. В 1448, отримавши золотий ланцюжок від папи, він повернувся на поле битви, проте програв у битві на Косовому полі через зраду сербського князя. 1458 року на льоду річки Дунай містяни і вояки оголосили про обрання короля Матвія Корвіна. Король привертав до себе вчених, діячів культури, гуманістів і освічених людей з усієї Європи, а бібліотека Корвініана стала найбільшою на континенті[8][9].

     Облога Еґера від османців, 1552

    Після його смерті та за відсутності спадкоємця королем став поляк Владислав II Ягеллончик[10].

    Османські війни (1526—1699)
    Докладніше: Османська Угорщина, Трансильванське князівство та Королівська Угорщина

    Османські війни в Європі призвели до поразки Угорщини (Битва при Могачі (1526)). Людвік II Ягеллончик загинув у битві, новим королем був обраний Януш Запольяї та одночасно Фердинанд I Габсбург. Угорщина була розділена на три частини. Королівська Угорщина опинилася під владою Габсбургів. Трансильванське князівство здобуло незалежність. У 1686 Священна ліга захопила Буду, 143-річне османське панування в місті скінчилося. Османська влада протрималася на угорських територіях до 1718.

    Габсбурзький період (1770—1914)  Лайош Кошут, правитель-президент Угорщини в період Угорської революції 1848—1849.
    Докладніше: Австро-Угорщина, Землі корони Святого Стефана, Революція в Угорщині (1848—1849) та Угорщина у Першій світовій війні

    Ференц II Ракоці керував антигабсбурзькою національно-визвольною війною угорського народу у 1703—1711 рр. Пізніше імператриця Марія-Терезія (1740—80) та імператор Йосиф II (1780—90) одночасно угорські королева й король) намагалися провести обмежені реформи в дусі «освіченого абсолютизму». Наростав рух за скасування феодальних пережитків, зокрема, кріпацтва. 3 березня 1848 на Національних зборах із промовою виступив Лайош Кошут, вимагаючи реформ, конституції та формування підзвітного парламентові уряду. 15 березня делегація угорського парламенту відправилась до Відня для передачі петиції, почалось повстання у Пешті. 18 березня король Фердинанд V пішов на поступки і призначив Лайоша Баттяні прем'єр-міністром. Збори затвердили цілий комплекс реформ. 11 квітня країна перетворилась на конституційну монархію. На основі створеної у перші дні революції національної гвардії угорський уряд почав створювати власну армію.

    Угорщині не вистачило міжнародного визнання, Пруссія, Велика Британія та Франція висловились за збереження єдиної Австрійської монархії. 9 травня російський імператор Микола I пообіцяв військову підтримку Францу-Йосифу I. 21 червня в Угорщину було введено російську армію, революцію було придушено. Попри це Франц Йосиф I пішов на зближення з Угорщиною. На останньому етапі австро-угорських переговорів 15 березня 1867 було підписано Австро-угорський компроміс. Було засновано Будапешт (котрий до цього існував як кілька невеликих міст[11]).

    28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. 7 липня 1914 року прем'єр-міністр Тиса Іштван заявив про необхідність збройного виступу проти Сербії. Почалася Перша світова війна. Війська, набрані в Королівстві Угорщина, присвятили небагато часу обороні власне Угорщини, за винятками Брусиловського прориву в червні 1916 року та вторгнення румунської армії у Трансильванію кількома місяцями пізніше. 11 листопада 1918 війна закінчилася програшем[12]. У жовтні-листопаді 1918 року Австро-Угорщина припинила існування.

    Міжвоєнний період (1918—1939)
    Докладніше: Королівство Угорщина (1920—1946)
    Докладніше: Угорська Радянська Республіка
    Докладніше: Західноугорське повстання

    Революція айстр поклала початок кар'єрі Міхая Карої. Було розпущено національну армію. Тріанонський договір зафіксував розпад Австро-Угорщини. Трансильванія та Верхня Угорщина перейшли до Румунії та Чехословаччини відповідно.

    Наступна революція 21 березня 1919, скасувала Угорську Демократичну Республіку, а Бела Кун проголосив недовготривалу Угорську Радянську Республіку. 16 квітня 1919 Радянський уряд Угорської Радянської республіки почав війну проти Румунії. 4 серпня румунська армія взяла Будапешт і повалила уряд Бели Куна. Після ліквідації комуністичної влади було встановлено диктатуру Міклоша Горті. Горті було призначено регентом із фактично необмеженою владою при королі Карлі I. Сподіваючись, що гітлерівський уряд допоможе повернути втрачені території, гортистський режим пішов на встановлення союзницьких відносин із нацистською Німеччиною. Горті був регентом до 16 жовтня 1944 року, проте Угорщина залишалася парламентською демократією.

    Друга світова війна 1939—1945  Черевики на набережній Дунаю Угорські солдати, озброєні пістолет-кулеметом «Кіралі» на Східному фронті. Карпати. 1944
    Докладніше: Угорщина (1944-1945)
    Докладніше: Угорщина у Другій світовій війні
    Докладніше: Радянська окупація Угорщини

    Перший Віденський арбітраж у 1938 році дозволив Угорщині, після проголошення незалежності Словаччини 14 березня 1939 року, почати окупацію частини Підкарпатської Русі. Від Чехословаччини були відокремлені та передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони південної Словаччини, населені переважно угорцями. Словацька республіка тактично програла Словацько-угорську війну. Другий Віденський арбітраж у 1940 закріпив угорську владу у Північній Трансильванії. У 1941 році угорська армія взяла участь у вторгненні в Югославії (Операція «Ауфмарш 25»). 22 червня 1941 Німеччина напала на Радянський Союз у рамках операції «Барбаросса». Угорщина розпочала відлік війни проти СРСР. Серед найуспішніших операцій — битва під Уманню[13].

    Перші серйозні невдачі спіткали угорське командування під Сталінградом. Це похитнуло підтримку війни на боці Німеччини та призвело до окупації Угорщини в березні 1944 року німецькими військами. Міклоша Горті усунули з посади, владу здобув Ференц Салаші, засновник Партії схрещених стріл.

    Дебреценська операція ставила за мету виведення Угорщини з війни. У результаті проведення операції частинами РСЧА було вигнано нацистські війська з лівобережжя Тиси та Північної Трансильванії. Незабаром почалася Будапештська операція.

    За часів війни з країни було депортовано 440 000 євреїв. Життя десятків тисяч угорських євреїв врятував тоді Рауль Валленберг[14]. Всього з 800 000 євреїв, які проживали в Угорщині до війни, вижило 204 000.

    Країна виявилася майже цілковито зруйнованою[15][16]. 13 січня 1945 Будапештом та центральними районами Угорщини оволоділи війська РСЧА. Паризькі мирні договори (1947) скасували збільшення територій Угорщини за рахунок Чехословаччини та Румунії.

    Комуністичний період (1947—1989)  Прапор Угорщини з вирізаним комуністичним гербом. Прапор з отвором став символом революції.
    Докладніше: Друга Угорська республіка, Угорська Народна Республіка та Угорська революція 1956 року

    Радянські війська зайняли всю країну з метою формування в Угорщині комуністичного сателіта Радянського Союзу. Матяш Ракоші почав сталінізацію. Угорські комуністи копіювали радянський КДБ[17] та систему концентраційних таборів[18], проводили політику терору і репресій. Це продовжувалося до смерті Сталіна в 1953 році, коли почалася десталінізація. У 1953—1955 роках посаду прем'єр-міністра зайняв Імре Надь. Новий прем'єр-міністр зробив кроки з лібералізації економіки, але був відсторонений. Угорщина долучилася до Варшавського пакту.

    16 жовтня 1956 року частка студентів університету в Сегеді організовано вийшли з прокомуністичного «Демократичного союзу молоді». 23 жовтня, опівдні в Будапешті почалася демонстрація, в якій взяли участь 200 тисяч осіб. Уночі Ерне Ґере висловив прохання про введення радянських військ в Угорщину. Почалася революція. В Будапешт були введені близько 6000 військовослужбовців Радянської армії, 290 танків, 120 БТР, 156 гармат. 5—7 листопада відбувалися бої на вулицях. Загалом упроводж періоду з 23 жовтня по 31 грудня 1956 року загинуло 2652 угорців. Чверть мільйона емігрувало з країни[19].

    Уряд Яноша Кадара з активною участю радянських органів безпеки знову розгорнув масові репресії в країні. Учасникам повстання було винесено понад 300 смертних вироків, десятки тисяч людей опинилися в тюрмах і таборах. Жорстка політика отримала назву «Кадаровський „гуляшизм“». Тим не менш, ряд новаторських економічних реформ сприяв лібералізації економіки та зростанню рівня життя населення. З 1960-х до кінця 1980-х, Угорщину часто називали «найщасливішим бараком» в межах Східного блоку. Кадар був зміщений зі своїх постів у травні 1988, передавши управління Карою Гросу. В результаті переговорів між опозицією, УСРП та громадськими організаціями, Угорщина була перетворена на державу парламентської демократії.

    Третя Угорська республіка (після 1989 року)  Лісабонська угода

    Угорська історія, починаючи з падіння комунізму, була відзначена бурхливими змінами в політичному ландшафті. У 1989 році реформатори в межах Комуністичної партії погодилися «за круглим столом» на переговори з помітними опозиційними лідерами, закладаючи основу для багатопартійної демократії та вільної ринкової економіки. У травні того ж року Угорщина почала прибирати паркан із колючого дроту вздовж австрійського кордону — перший проблиск у залізній завісі — і на перших вільних виборах у 1990 році правоцентристський Угорський демократичний форум на чолі з Йожефом Анталлом виграв переважну більшість у парламенті.

    Після політичної трансформації та соціально-економічних перетворень на зламі 1980-х — 1990-х років зусилля уряду Й. Анталла були спрямовані на розвиток демократичних процесів, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до НАТО та ЄС. УДФ виступав за поступовий перехід до відкритих ринків, але економічні зміни на початку 1990-х призвели до зниження рівня життя для більшості людей в Угорщині. У 1991 році більшість державних субсидій були скасовані, що призвело до серйозної економічної рецесії та жорсткої бюджетної економії, необхідної для зниження інфляції і стимулювання інвестицій. Угорська соціалістична партія (УСП), що складається в значній частині з колишніх комуністів, як-от її лідер Дьюла Горн, виграла вибори 1994 р. і сформувала коаліційний уряд із лібералами.

    У 1998 році відбулись чергові парламентські вибори. Новим прем'єр-міністром став Віктор Орбан, який продовжив політику своїх попередників. На президентських виборах 2000 року перемогу здобув Ференц Мадл. Протягом цього періоду всі чотири основні політичні партії виступали за економічну лібералізацію та тісніші зв'язки із Заходом. Угорщина вступила в НАТО в 1999 році, майже відразу ж після участі в югославських війнах. У 1998 році Євросоюз розпочав переговори з Угорщиною про повноправне членство. На національному референдумі 2003 року 85 % угорців проголосували за приєднання до Європейського Союзу, що і сталося 1 травня 2004-го.

    Наприклад, Abbot Regino of Prüm mentions the plains of the Pannons and the Avars // Kristó, Gyula, 1993 pp. 96. а б A Country Study: Hungary. Federal Research Division, Library of Congress. «Magyar (Hungarian) migration, 9th century». Eliznik.org.uk. Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 11 листопада 2011.  Origins and Language. Source: U.S. Library of Congress. Stephen Wyley (30 May 2001). «The Magyars of Hungary». Geocities.com. Archived from the original on 21 October 2009. Архів оригіналу за 21 жовтня 2009. Процитовано 21 жовтня 2009.  Peter Heather, Empires and Barbarians, Pan Macmillan, 2011 cs. National and historical symbols of Hungary. Nemzetijelkepek.hu. Архів оригіналу за 29 липня 2008. Процитовано 20 вересня 2009.  Hungary – Britannica Online Encyclopedia. Britannica.com. Процитовано 21 листопада 2008.  Hungary – The Bibliotheca Corviniana Collection: UNESCO-CI. Portal.unesco.org. Архів оригіналу за 18 березня 2008. Процитовано 21 листопада 2008.  A Country Study: Hungary. Geography.about.com. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 20 вересня 2009.  Kinga Frojimovics, Géza Komoróczy, Jewish Budapest: monuments, rites, history, Central European University Press, 1999 p.67 Google Books François Bugnion, International Committee of the Red Cross, The International Committee of the Red Cross and the protection of war victims, Macmillan Education, 2003 Google Books J. Lee Ready (1995), World War Two. Nation by Nation, London, Cassell, page 130. ISBN 1-85409-290-1 Бирман Джон. Праведник: история о Рауле Валленберге, пропавшем герое Холокоста / Пер. с англ. Б. Ерхова. — М, 2007. — (Праведники) — ISBN 978-5-7516-0662-0. Prauser, Steffen; Rees, Arfon (December 2004). The Expulsion of 'German' Communities from Eastern Europe at the end of the Second World War. EUI Working Paper HEC No. 2004/1. San Domenico, Florence: European University Institute. Архів оригіналу за 1 жовтня 2009. Процитовано 5 серпня 2013.  Tibor Cseres: Serbian vendetta in Bacska [Архівовано 28 травня 2016 у Wayback Machine.] Контлер Л. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-7777-0129-9. Granville/ frm (PDF). Процитовано 20 вересня 2009.  «Hungary's 1956 brain drain», BBC News, 23 October 2006
    Read less

Phrasebook

Привіт
Szia
світ
Világ
Привіт Світ
Helló Világ
Дякую
Köszönöm
до побачення
Viszontlátásra
Так
Igen
Ні
Nem
Як ти?
Hogy vagy?
Добре, дякую
Köszönöm, jól
Скільки це коштує?
Mennyibe kerül?
Нуль
Nulla
Один
Egy

Where can you sleep near Угорщина ?

Booking.com
487.403 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 29 visits today.