Вважають, що колись на цьому місті був військовий табір франків, що намагались захопити стародавнє галло-римське місто Лютеція. Перша письмова згадка про Лувр віднайдена в письмовому джерелі за 1204 рік, де сповіщається про Вежу-донжон. Вежу побудували ще за короля Філіппа ІІ Августа у 1190 році. У 1317 році сюди перевезли королівську скарбницю. Стару вежу Лувра зруйнували за наказом короля Франциска І у 1528 році. Франциск першим почав широко колекціонувати твори мистецтва і запрошувати на службу у Францію митців з Італії і Нідерландів. Мистецькі збірки тоді розмістили не в Луврі, а в замку Фонтенбло, улюбленій резиденції монарха. Майстерні Фонтенбло були справжньою академією по вихованню майстрів і створенню творів мистецтва доби Відродження і маньєризму. Шедеври школи Фонтенбло пізніше розійшлися світом від Нью-Йорка до Москви як визначні твори 16 століття.

Створення королівської резиденції в Луврі розпочали у 1546 році (архітектор П'єр Леско). Квадратний двір палацу створили архітектори Жак Лемерсьє, а наприкінці 17 століття добудував Луї Лево. Лувр ставав конгломератом різностильових споруд від доби відродження до класицизму (східна Колонада Лувру, архітектор Клод Перро). Будівельні роботи припинилися за короля Луї XIV, що переніс королівську резиденцію в улюблений Версаль. Приміщення палацу використовували як майстерні і житло художників, крамнички ремісників, облаштували друкарню тощо. Порожніх приміщень було стільки, що в Луврі розмістилася Королівська Академія живопису і скульптури.

З 1725 року сюди перевели щорічні виставки художників. Від назви Квадратний салон палацу Лувр походить і назва виставок Паризький салон, що здобули світову славу.

Проте палац Лувр почав занепадати. У 1750 році його навіть запропонували зруйнувати. Пожвавлення прийшло несподівано в роки французької революції 1789—1793 рр., що врятувало колишній королівський палац від руйнацій.

Під час Французької революції Лувр був перетворений на публічний музей. У травні 1791 року Національна асамблея заявила, що Лувр буде «місцем, в якому будуть зібрані пам'ятки науки і мистецтва». 10 серпня 1792 року Людовик XVI був ув'язнений, і королівська колекція Лувру стала національним надбанням. Через побоювання можливих випадків вандалізму або крадіжок 19 серпня 1792 року Національна асамблея оголосила невідкладну підготовку до відкриття музею. У жовтні комітет почав збирати колекцію для показу заради «збереження національної пам'яті».

Музей відкрився 10 серпня 1793 року в першу річницю повалення монархії. Публіці надавався вільний доступ три дні на тиждень. Колекція нараховувала 537 картин і 184 витвори мистецтва. Три чверті з них були отримані з королівської колекції, решту конфіскували в аристократів-емігрантів та у французької церкви. Для збільшення і упорядкування колекції Французька Республіка виділяла 100 000 ліврів на рік. У 1794 році французька революційна армія під проводом Наполеона Бонапарта почала забирати твори мистецтва з різних країн Європи як військові трофеї. Музей поповнився такими шедеврами як Лаокоон та його сини і Аполлон Бельведерський, низкою картин італійських майстрів з палаців Італії, картинами нідерландських майстрів доби Відродження, маньєризму і бароко.

На початковому етапі робота музею була погано організована, художники жили у приміщеннях музею, картини без етикеток і пояснень висіли «одна поруч з іншою від підлоги до стелі». Саме приміщення було закрито у травні 1796 року через поганий технічний стан. Музей знову відкрили 14 липня 1801 року, колекції були розташовані в хронологічному порядку, з новим освітленням.

За часів Наполеона I розпочалось будівництво північного крила палацу, колекція зростала внаслідок успішних військових компаній і грабунків, завдяки яким музей Лувр поповнився іспанськими, австрійськими, голландськими та італійськими творами мистецтва. Після єгипетської кампанії 1798—1801 Наполеон призначив першим директором музею Домініка Вівана Денона. Як данина пошани в 1803 році музей перейменували в «Музей Наполеона». Після поразки французів під Ватерлоо колишні власники творів мистецтва прагнули їх повернути, проте адміністратори Лувру не бажали виконувати ці вимоги і сховали багато робіт у приватних колекціях. У відповідь іноземні держави послали емісарів до Лондона за допомогою, після чого багато робіт були повернуті, навіть ті, які пройшли реставрацію в Луврі.

У часи реставрації Бурбонів (1814-1830), Людовік XVIII та Карл X збільшили колекцію на 135 робіт на загальну суму 720 000 франків. Це було менше, ніж сума, виділена на реставрацію Версалю. Після створення Другої республіки в 1848 році, новий уряд виділив два мільйони франків на ремонтні роботи і остаточного завершення Галереї Аполлона, Салону Каре та Великої галереї. 2 грудня 1851 року президент Луї-Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот і проголосив Другу імперію. У цей період (1852–1870) французька економіка зростала; музей додав 20 000 нових експонатів до своєї колекції, Павільйон Флори і Велика Галерея були реконструйовані під керівництвом архітекторів Луї Вісконта і Эктор-Мартіна Лефюеля.

У часи Третьої французької республіки Лувр придбав нові експонати, в основному, завдяки пожертвуванням та подарункам. «Товариство друзів Лувру» пожертвувало картину П'єта з Вільнев лез Авіньйон. У 1863 році на острові Самотракі була виявила скульптура Ніки Самофракійської. Ця скульптура, хоча і сильно пошкоджена, була виставлена в Луврі з 1884 року. Музей збільшив свою експозицію на 7000 робіт після придбання колекцій Джамп'єтро Кампани, Дюрана, Генрі Солта і Бернардіно Дроветті.

Збільшення експонатів Лувру сповільнилося після Першої світової війни. У цей період не було придбано якихось значних робіт; виняток становить картина художника Жоржа Дюменіля де Латура Святий Хома і пожертвування 4000 гравюр, 3000 малюнків і 500 ілюстрованих книг бароном Едмондом де Ротшильдом. На початку Другої світової війни музей вивіз більшу частину експонатів та сховав найціннішу його частину за винятком тих робіт, які були дуже важкі і не мали великої цінності. На початку 1945 року, після звільнення Франції, твори мистецтва почали повертатися в Лувр.

У 20 столітті у дворах палацу майже вперше відбулись масштабні археологічні розкопки і проведені роботи по створенню підземних споруд і допоміжних приміщень музею. Археологічні знахідки збагатили і без того багаті збірки музею. Тоді і з'явилась модернова скляна піраміда (за проектом американського архітектора Йо Мінг Пея), фонтани і садок скульптур Арістіда Майоля. У дворі Лувра реставрували регулярний сад бароко за давніми планами. У Луврі зберігається одна з найбільших колекцій картин, скульптур і інших зразків європейського та французького мистецтва на європейському континенті. В його колекції є такі відомі твори, як Джоконда (Мона Ліза), Венера Мілоська, Ніка Самофракійська, картини Рембрандта, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Франса Галса "Циганка". У 1989 р. в центрі палацу була додана скляна піраміда, створена китайсько-американським архітектором Й. М. Пейєм. Лувр складається з трьох основних галерей — Сюллі, Рішельє і Денон.

Лувр містить понад 380 000 експонатів, з яких лише 35 000 виставлені у восьми залах загальною площею більш ніж 60 000 м². Лувр демонструє скульптуру, твори мистецтва, картини, малюнки та археологічні знахідки. Це найбільш відвідуваний музей у світі, в середньому 15 000 відвідувачів в день, 65 відсотків з яких складають туристи. Лувр став об'єктом підвищеної уваги завдяки книзі американського письменника Дена Брауна «Код да Ві́нчі» і знятому в 2006 році однойменному фільмі на основі цієї книги. Музей заробив 2,5 млн доларів США, надавши право на знімання фільму в своїх галереях.