Історія регіону починається з доетруського періоду в Бронзовій та Залізній добі, який проходив одночасно з давньогрецьким періодом. Територія була заселена людьми Апеннінської культури в приблизно 1350—1150 роках до н. е. У них були налагоджені зв'язки з Мінойською та Мікенською цивілізаціями. Після цього в 1100—700 роках до н. е. існувала Віланова культура, під час якої почали з'являтися перші міста-держави. Приблизно у 750 році до н. е. з'явилась цивілізація етрусків, яка стала першою великою цивілізацією на цих територіях. Цивілізація була достатньо поширеною для створення транспортної інфраструктури. Також там з'явились сільське господарство, гірнича справа та мистецтво. Етрурія розташовувалась між річками Арно та Тибр.

Приблизно в III столітті до н. е. цивілізація етрусків була завойована римлянами. За часів римлян були засновані міста Лукка, Піза, Сієна та Флоренція. Римляни принесли в регіон нові технології та розвиток. Розвиток полягав у розширенні системи доріг, побудові акведуків і каналізаційних труб, побудові багатьох будівель, хоча ці будівлі зазнавали сильної ерозії спричиненої кліматом. Після падіння Римської імперії в IV столітті, контроль над територією отримали готи, в яких пізніше її відвоювала Візантійська імперія. У 572 році на територію сучасної Тоскани прийшло плем'я лангобардів та заснувало Герцогство Тусцію, зі столицею в місті Лукка.

Паломники, які подорожували «дорогою франків» між Римом та Францією, принесли в регіон багатство та розвиток під час середньовіччя. Потреба цих мандрівників в їжі та даху спричинила ріст спільнот навколо церков та таверн. Конфлікт між ґвельфами та ґібелінами за владу Папської держави чи Священної Римської імперії відповідно, розколов тосканійське суспільство в XII—XIII століттях. Ці два політичних угруповання дали розвиток декільком могутнім та заможним середньовічним спільнотам у Тоскані: Ареццо, Флоренція, Лукка, Піза та Сієна. Кожна спільнота мала свою роль: Піза була портом, Сієна займалась банківською справою, Лукка банківською справою та виробництвом шовку. Під час Відродження Флоренція стала культурною столицею Тоскани. У 1348 році Тоскана пережила пандемію чуми «Чорна смерть», яка унесла приблизно 70 % населення[1].Від розвитку Флоренції родина Медічі, яка керувала Флоренцією, отримала велику впливовість та багатство. Лоренцо Медічі залишив після себе найбільший культурний та архітектурний спадок. У 1533 році Катерина Медічі одружилась з французьким королем Генріхом II і стала королевою Франції. У 1630 році Тоскана пережила ще одну епідемію чуми.

До XV століття «Тоскана» залишалась лінгвістичним, культурним та географічним регіоном, але була державою. Флоренція почала розширюватись анексувавши Ареццо в 1384 році, купивши Пізу в 1405 році та придушивши там повстання в 1406, купивши Ліворно в 1421 році, який став портом Флоренції. У 1555 році правителі Флоренції Медічі анексували Сієнську республіку утворивши Велике герцогство Тосканське, яким керували до 1737 року, коли помер Джан Гастоне Медічі, останній представник родини. Після цього правління було передане імператору Священної Римської імперії Францу I, герцогу Лотарингії та чоловіку австрійської імператриці Марії-Терезії. Династія Лотаринґів керувала Тосканою до 1860 року, за виключенням періоду окупації військами Наполеона. Після Другої італійської війни за незалежність, революція змусила останнього Великого герцога втекти, після чого на плебісциті було прийняте рішення приєднати Тоскану до Королівства Італії, в складі якої вона і залишалась до 1943 року. У 1943 році після падіння режиму Беніто Муссоліні, Тоскана стала на нетривалий час частиною Італійської соціальної республіки підконтрольної Нацистській Німеччині. У 1944 році Тоскана була захоплена британськими та американськими військами, після чого в 1946 році стала частиною сучасної Італійської республіки.