Церква Санта-Марія Новелла завдячує своєю назвою домініканській молельні (?) (ораторію) IX століття Санта Марія делле Віньє, що від початку стояла тут. Після надання 1221 року цього місця домініканському ордену, монахи вирішили звести там новий храм і закласти на прилеглій території монастир. План будівництва розробили двоє ченців Фра Сісто Фьйорентино і Фра Рісторо Кампі. Будівництво почалось у середині XIII століття (близько 1246 року); в 1279 році були закінчені нави, а близько 1360 року Фра Якопо Таленті завершив побудову дзвіниці в романсько-готичному стилі і сакристії. На той час, була завершена лише нижня частина фасаду в тосканському готичному стилі. 1420 року церква була освячена.

На замовлення місцевого купця Джованні ді Паоло Ручеллаї, у 1456—1470 роках архитектор Леон Баттіста Альберті перебудовує фасад церкви[1]. Створено чудовий портал і всю верхню частину церкви з її чіткою ритмикою квадратів, інкрустованих білим та чорним мармуром. Композиція квадратів обмежена з трьох сторін геральдичними символами сім'ї Ручеллаї, на замовлення була збудована ця церква. Альберті вирішує плавний перехід від підвищеної центральної нави до бокових за допомогою оригінальних волют. Інтер'єр храму поділений на три нави пілонами у вигляді зв'язки колон, які підтримують величезні арки зі стрільчастими склепіннями. Інтер'єр зазнав оновлень у XVI столітті.

Фриз одразу під фронтоном являє собою напис латиною де згадується ім'я будівничого церкви: IOHAN(N)ES ORICELLARIUS PAU(LI) F(ILIUS) AN(NO) SAL(UTIS) MCCCCLXX (Джованні Ручеллаї, син Паоло, в благословенний 1470 рік).

Принципи вирішення двоярусного фасаду базиліки з фронтоном, ордерним членуванням кожного з ярусів, сполученням за допомогою волют об'єму центральної нави і бокових лягли в основу численних фасадів Відродження і бароко[1].