Острів уперше згадується в хроніках в 421 році. У цей час на нього втікали жителі Падуї і Есте, рятуючись від нашестя варварів. Після цього населення острова поступово збільшувалося.

У 1379 році Венеція піддалася атаці генуезького флоту. Населення було вимушене покинути острів і перебратися на Джудекку. Відтоді острів залишався незаселеним. У 1527 році дож запропонував острів ченцям камальдолійцям, проте вони від нього відмовилися. У 1645 році венеціанським урядом на острові був побудований восьмигранний форт для захисту входу до лагуни, що зберігся до теперішнього часу.

У 1793 році на острові був створений карантинний ізолятор для моряків, що припливають у Венецію (італ. Lazzaretto), що проіснував до 1814 року.

На початку XX століття острів знову деякий час використовувався як карантин. У 1922 році на острові було відкрито психіатричну лікарню, що існувала до 1968 року. Після закриття лікарні острів деякий час використовувався для вирощування сільськогосподарських культур, але незабаром був остаточно покинутий.

У 2014 році уряд Італії заявило про свої плани по проведенню аукціону по здачі острова в оренду на 99 років. Передбачається, що будівля лікарні буде перетворена на готель[1].