Стела D  Стела B  Вхід до Храму 22  Кут Храму 22

За даними археологів, порівняно крупне поселення на місці археологічного городища Копан існувало вже на межі ер. 426 року К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо, який походив з роду правителів Хушвіца (городище Караколь, Белізе), заснував копанську царську династію. Відповідно до більш пізніх копанських написів, перш ніж воцаритись у Копані, К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо здійснив паломництво до далекого Теотіуакана в Мексиці, де й отримав інсигнії верховної влади. Нащадки К'ініч-Йаш-К'ук'-Мо правили Копаном упродовж наступних 400 років (всього нині відомо шістнадцять царів). Палацовий комплекс на березі річки Копан, закладений ще за засновника династії, з часом перетворився на велике скупчення житла, храмів та майданів, відомий нині як Акрополь.

Влада копанських царів поширювалась на сусідні гірські долини на території сучасного Гондурасу та Гватемали. Хоч Копан розташовувався на крайньому південному сході області мая, його царі зберігали зв'язки з іншими династіями південних низовин, включаючи правителів Тікаля, Караколя й Паленке, одночасно підтримуючи контакти з володарями гірської Гватемали. Копанським царям приписували панування над південною межею ойкумени мая. Така репутація відображалась у титулах копанських царів, які йменували себе «стопами сонця південного неба». Населення царства включало як мая, які спілкувались мовою, спорідненою з колоніальною чольті й сучасною мая-чорті, так і не-мая, у тому числі ленка. Як і в решті царств мая, придворна знать спілкувалась і писала особливою «престижною мовою», відомою як «єрогліфічна мая» чи «класична чольтійська».

 a) Титул царів Копана; b) Царі Копана на Вівтарі Q (Царі 2, 1, 16 і 15)  Фрагмент напису на Стелі 6

За винятком дат народження, воцаріння та смерті копанських царів, нині порівняно мало відомо про політичну історію городища. Царські написи в Копані, за деякими винятками, інтроспективні та приділяють набагато більше уваги ритуалам, аніж політичним подіям. Можливо, подібне замовчування пов'язано з тим, що місцевим правителям набагато частіше доводилось мати справу з володарями не-мая, натомість бурхливе політичне життя решти царств мая нерідко оминало їх. Археологічні дані свідчать, що розквіт царства припав на VII — першу чверть VIII століття, за правління царів К'ак'-Уті-Віц'-К'авіль і Вашаклахун-Убах-К'авіль. Край розквіту поклала військова катастрофа. Правитель городища Кірігуа, васал і родич копанських царів К'ак'-Тілів-Чан-Йопат вирішив здобути незалежність. Наприкінці квітня 738 року армії К'ак'-Тілів-Чан-Йопата і Вашаклахун-Убах-К'авіля зійшлись у битві поблизу Коквіца (місце не встановлено). Копанська армія зазнала поразки, Вашаклахун-Убах-К'авіль потрапив у полон і йому відтяли голову. Це завдало потужного удару по могутності копанських царів, оговтатись від якого їм так і не вдалося, хоча за п'ятнадцятого царя Копан переживав певне відродження.

Як і багато інших городищ мая, Копан став жертвою кризи IX століття, причини якої донині не встановлено, хоча тривала посуха й політична нестабільність вбачаються найвірогіднішими поясненнями. В останні роки правління шістнадцятого царя спостерігалось зниження будівельної активності, що вказує на загальне погіршення економічної ситуації в царстві. Влада копанських правителів впала практично моментально приблизно після 822 року. Примітно, що праця різьбяра над Вівтарем L, присвяченим воцарінню Укіт-Ток'а, останнього царя Копана, так і не була завершена. Храми та палаци копанського Акрополя були спалені й занедбані. Деякі периферійні поселення натомість набули короткочасного розквіту: це свідчить, що окремі знатні родини використали кризу центральної влади у власних цілях. Тим не менше, спустошення невдовзі поширилось усією долиною. Жоден зі стародавніх топонімів, відомих за копанськими написами, не зберігся дотепер, що свідчить про докорінну зміну населення долини, принаймні одноразову. Відповідно до іспанських документів, населення околиць Копана в XVI столітті було настільки малим, що не заслуговувало власної церковної парафії.