Перші поселення на місці Каракол виникли ще в докласичний період — близько 1200 року до н. е. У класичний період Каракуль (або Хуш-Віца, як називали його в давнину самі мая, що перекладається як «Три пагорби посеред води») був столицею великого і впливового царства К'анту. Його розквіт припадає приблизно на 550—650 роки, здобувши відчутні перемоги над усіма сусідами в союзі з Канульським царством. Того часу населення Хушвіци зросла з 19 до 120 тисяч осіб (разом з населенням прилеглих сільських поселень — 180 тис.), що в 2 рази перевищує максимальну чисельність населення в Яшмутулі (Тікалі) і Чіікнааб'е (Калакмулі). Навіть в 7-8 км від центру міста щільність населення сягала 2 500 осіб на км², чому немає аналогів у світі мая.

З метою підвищення ефективності землеробства в Хуш-Віци була створена велика мережа пов'язаних з житлами містян терас, а також сотні штучних водойм. Результатом цих зусиль Хуш-Віца перетворилася на справжній «місто-сад».

Період піднесення К'анту перервався настанням в Караколі «Прогалини», що тривала понад 100 років, причини якого досі не до кінця зрозумілі. Лише наприкінці VIII століття ахавам (царям) К'анту якоюсь мірою вдалося відновити свій вплив і навіть отримати зиск з розпочатого занепаду інших великих царств мая, зокрема Мутульського і Саальського. У 810-х роках вступила в союз з царством К'анвіцналь (Уканаль), де тоді володарював Папамаліль (ймовірно з центральної Мексики).

Втім криза, що охопила низовини мая, не обійшла стороною і К'анту. До середини IX століття це царство розпалося, а життя в його столиці повільно згасло, хоча розрізнені поселення зберігалися на місці Караколя після 900 року, але останні ознаки людського існування тут завершилися 1050 роком.