Падмасамбхава (санскр. पद्मसंभव — «народжений з лотосу»; кит. 蓮華生上師, Lian Hua Sheng Shang Shi; тиб. Pema Jungne, pad ma 'Byung gnas) — індійський проповідник, який заснував тибетський буддизм і тантричну школу буддизму у VIII столітті, поширивши буддизм на територію Бутану й Тибету. У цих районах він відомий як гуру Рінпоче (дорогоцінний майстер). Буддійська школа Ньїнгма вшановувала його як другого Будду.

Згідно з традиційним життєписом, Падмасамбхава був проявом, «магічно створеним тілом» (нірманакая) будди Амітабхи; він народився з квітки лотосу, за що й отримав своє ім'я. Бувши, як і Будда Шакьямуні, принцом, Падмасамбхава знову, як і Будда, покинув палац і став відлюдником. Під час медитацій на кладовищах і в недоступних печерах він отримав таємне тантричне присвячення від дакіні й став великим йогом і чудотворцем.

Прибувши до Тибету, Падмасамбхава проповідував буддизм і демонстрував тибетцям свої магічні здібності. Імовірно, тантричний буддизм Падмасамбхави, принаймні зовні, здався тибетцям схожим на звичний для них шаманізм. Як повідомляє життєпис, Падмасамбхава осоромив бонськіх жреців і чаклунів, перевершивши їхнє магічне мистецтво, і підпорядкував демонів і злих духів Тибету, навернувши їх у буддизм і зробивши дгармапалами — божествами, які захищають Дхарму.

Падмасамбхава покинув Тибет у незвичайний спосіб: здійснив вознесіння на небо у своєму Тілі Світла по веселці верхи на коні.