«Кортс каталанас» — каталонський парламент, мініатюра сер. XV ст.

Перші поселення доісторичної людини на території сучасної Каталонії датуються початком середнього палеоліту.

В античну епоху (у 1-му тис. до н. е.) Іберійський півострів заселяли іберійці, які зазнали кельтських впливів, створивши спільноту т. зв. кельто-іберійців у середині 1-го тис. В цей же час відбувається колонізація узбережжя фінікійцями та карфагенянами.

У 269 р. до н. е. річка Ебро стала першим військовим кордоном між Карфагеном та Римом. Як наслідок Пунічних війн уся територія нинішньої Каталонії увійшла до іберійських провінцій Риму.

З падінням Римської імперії (476 р.) на каталонських землях утвердилися візиготи (вестготи), які зазнали значної романізації. Візиготське королівство, поділене на численні провінції, не було стійким державним утворенням. За візиготів відбувалися численні сутички та збройні конфлікти, зокрема й перше повстання з метою виокремлення земель сучасної у Каталонії в осібне королівство під проводом герцога Паулюса у 672 році.

На початку VIII ст. Піренейський півострів зазнав берберо-мусульманської навали, втім уже до кінця того ж століття над каталонськими землями встановили контроль франкські королі, які поділили Каталонію між різними графствами.

З 877 р. на території Каталонії існувало Барселонське графство, якому на короткий період (за життя графа Вільфреда) вдалося об'єднати більшість каталонських земель. Протягом Х — поч. ХІІ ст. відбувалося підсилення та централізація Барселонського графства. У цей же час у письмових документах вперше згадується термін Каталонія.

 

Концерт на площі Дал-Рей, Барселона.

У 1137 році Каталонія об'єдналася з королівством Арагон. Подальше правління королів Якова І Завойовника (1213—1276) та Петра ІІІ Великого (1276—1285) вважається «золотим віком» каталонської історії, коли проводиться експансійна зовнішня політика, а всередині королівства панували каталонська мова та культура, розвивалися мистецтво та література. Цей сприятливий для розвитку Каталонії період тривав загалом до середини XIV ст., після чого — як внаслідок внутрішніх (зокрема переривання престолонаслідування), так і зовнішніх (передусім, підсилення Кастилії) причин — Каталонія стала провінцією об'єднаної Іспанії (з 1479 р.), що закріпив династичний шлюб Ізабели Кастильської та Фердинанда ІІ Арагонського (1492).

До 1714 р. Каталонії значною мірою вдавалося зберігати відносну політичну самостійність, але внаслідок Війни за іспанську спадщину (зокрема, битви під Барселоною (11 вересня 1714 р.), в якій ерцгерцог Карл VI, підтримуваний каталонською знаттю, програв іспанську корону Філіпу V — першому Бурбону на іспанському троні) права Арагонського королівства були скасовані.

У XVIII ст. на каталонських землях іспанський уряд проводив жорстку централізаторську політику. У цей же час активно зароджувався і розвивався капіталізм, який завдяки торгівлі з Америкою давав надприбутки.

 

Люїс Кумпаньш, Президент Женералітату Каталонії (1933—1940)

З середини XIX ст. в Каталонії під проводом Баланті Алміраля поширився каталонський національний сепаратистський рух, підтримуваний каталаномовною інтелігенцією, було закладено підвалини теорії каталонського націоналізму (каталанізм, кат. El catalanisme).

Під час Іспанської революції (1932—1934, 1936—1939) Каталонія мала автономію. Зі встановленням режиму Франко (1939) автономію скасували. Лише після повалення франкістської диктатури автономію Каталонії відновили (вересень 1977), що законодавчо було закріплено у конституції Іспанії 1978 р.

18 червня 2006 р. у Каталонії відбувся референдум, за результатами якого 74 % тих, що проголосували, підтримали більшу самостійність своєї автономії, зокрема у правовій сфері. Нині за правовим статусом Каталонія є однією з найсамостійніших автономій у Євросоюзі.

Неоднозначну реакцію як всередині Каталонії, так і в іспанському політикумі та суспільстві, викликали результати консультативного референдуму щодо незалежності Каталонії в муніципалітеті Ареньш-да-Мун (перший в історії каталанських країн такий місцевий референдум щодо незалежності Автономної області Каталонія, що відбувся 13 вересня 2009 року в містечку Ареньш-да-Мун (кумарка Марезма), за якими понад 96 % тих, що проголосували, висловились за те, щоб «Каталонія стала правовою, незалежною, демократичною та соціально-орієнтованою державою, яка входила б до Європейського Союзу».

А вже 13 грудня 2009 року в Каталонії відбувся масштабніший неофіційний референдум щодо незалежності. У ньому взяли участь трохи менше 30 % осіб із правом голосу (в абсолютних цифрах — 700 тисяч мешканців зі 166 населених пунктів), але результат виявився так само далеко не на користь центрального уряду — 95 % із тих, хто проголосував, висловилися на підтримку незалежності Каталонії. Як і попереднє опитування в Ареньш-да-Мун, референдум не дає жодних юридичних наслідків, він має лише консультативний характер, та й проводився в малонаселених місцевостях. Та вже на весну 2010 року намічено проведення подібного опитування в Барселоні та інших великих містах Каталонії. Мадридська влада висловила значне занепокоєння тим фактом, що в таких референдумах беруть участь зокрема й місцеві чиновники та інші офіційні особи, які на практиці мали б відстоювати територіальну цілісність Іспанії[1].

Наразі визначальним етапом у справі майбутнього розвитку каталонської автономізації повинні також стати парламентські вибори 2010 року.

27 вересня 2015 року в Каталонії почалися вибори до місцевого парламенту. І хоча фактично йдеться про обрання депутатів, націоналістичні партії оголосили ці вибори новим плебісцитом з питання незалежності регіону[2]. 28 вересня 2015 року на регіональних виборах в іспанській Каталонії абсолютну більшість голосів отримали прихильники незалежності регіону. Політичний блок «Разом до так» спільно отримав 72 місця в 135-місцевому регіональному парламенті, що дозволяє парламентській більшості оголосити незалежність від Іспанії в односторонньому порядку протягом 18 місяців[3].