Анна Франк — одна з мільйонів жертв переслідування євреїв під час Другої світової війни. Коли у 1933 році Адольф Гітлер прийшов до влади і встановив антисемітський режим у Німеччині, Анна мешкала там. Для своєї безпеки єврейська родина переїхала у Нідерланди. Але у травні 1940 року Нідерланди були окуповані німецькими військами, і жорстокі заходи проти єврейського населення були введені і там. Сім'я Франк спробувала сховатися у таємному сховищі і таким чином уникнути розправи.

6 липня 1942 року Отто Франк, його дружина Едіт Франк-Голлендер та їхні доньки Марго та Анна таємно оселились у будинку на Принсенграхт, що став для них сховищем. Пізніше до них приєднались Герман і Огюст ван Пелс, їхній син Петер і Фріц Пфеффер.

Будинок складається з двох частин: передньої і задньої («Задній Будинок»). У передній частині будинку розташовувалася компанія Отто Франка. На першому поверсі був склад, а на інших поверхах контори і сховище. Складське приміщення займало увесь перший поверх, зокрема, і в задній частині будинку. На інших його поверхах знайли сховище вісім чоловік. Більше двох років вони промешкали в ньому, а після цього їх здали і депортували. Нацисти наказали очистити задню частину будинку, і забрати звідти всі меблі. Тому після війни Отто Франк наполіг на тому, щоб цей будиник залишався порожнім.

Знаходячись у сховищі, Анна Франк вела щоденник, у якому вона переважно писала про свої думки і почуття, про ізоляцію і про постійний страх, що їх знайдуть. Вперше щоденник Анни був опублікований у 1947 році у Нідерландах. З того часу він був перекладений більше ніж 65 мовами.