Вшановувати місце розп'яття, поховання і воскресіння Ісуса Христа почали ще перші християни. Тоді воно було ще за міською межею Єрусалима. Імовірно, пам'ять про це місце не затерлася й після нищівного руйнування міста імператором Тітом у 70 році. За повідомленням Євсевія Кесарійського, під час будівництва під проводом імператора Адріана нового римського міста Елія Капітоліна (135 рік) на місці печери Гробу було зведено язичницький храм Венери.

Першу ж християнську церкву на місці Гробу Господнього було закладено імператрицею Оленою, і будувалась вона під проводом Макарія Єрусалимського одночасно з частково вцілілим Храмом Різдва Христового у Вифлеємі. Окрім власне Гробу Господнього до складу храмового комплексу ввійшли гадане місце Голгофи і місце обретіння Животворного хреста. В результаті було збудовано монументальний комплекс будівель, загальний вигляд яких вимальовується при зіставленні археологічних досліджень сучасної споруди з описами ранньохристиянських авторів та зображенням на мозаїковій мапі з Мадаби (сер. V ст.).

 

План Храму в IV ст.

Храмовий комплекс складався з декількох частин, видовжених із заходу на схід: круглого в плані храму-мавзолею, названого Анастасіс (від грецького «Воскресіння»), у осередді якого містився Гроб Господній, під шестигранним шатровим навісом, далі розташовувались базиліка — Велика церква, звернена вівтарем у бік Анастасіса. Усередині базиліки було обладнано крипту, що вказувала на місце обретіння Хреста. Між Анастасісом і базилікою, а також біля східного входу до храму було влаштоване перистильне подвір'я. Головний вхід розташовувався зі східного боку, з однієї з основних вулиць, і з півдня, з боку міського форуму. Споруда була багато оздоблена різними породами мармуру, мозаїками і коштовним литтям.

Величавий комплекс храму Воскресіння було урочисто освячено і відкрито за присутності імператора Костянтина Великого та представників вищого духівництва з різних країв 13 вересня 335 року. На згадку про цю подію Православна церква і дотепер у цей день святкує Поновлення Храму.

Храмовий комплекс існував без суттєвих змін до загарбання у 614 році Єрусалима перським царем Хосровом II. Будівлі комплексу були сильно пошкоджені, але під керівництвом інока Модеста (у майбутньому патріарха єрусалимського) коштом імператора Іраклія та дружини Хосрова Марії, християнки за віросповіданням, усе зруйноване було поновлено впродовж 616—26 років. Після захоплення міста другим халіфом Умаром у 637 році патріарх Софроній, боячись повторення кровопролиття доби перської навали, наказав здати місто і храм Гробу, однак основні християнські святині Єрусалима не були ушкоджені.

У 1009 році халіф Аль-Хакім, збурюваний чутками і намовляннями проти християн, одноосібно зламав негласну угоду про релігійне перемир'я, що встановили ще за часів Софронія та халіфа Умара, й своєю волею санкціонував масові вбивства і винищення християнського населення Єрусалима і руйнування християнських храмів у місті та його околицях. Внаслідок цих ґвалтів базиліку було втрачено безповоротно. Імператор Костянтин VIII виторгував у сина Аль-Хакіма право на поновлення храму (в обмін на такі поступки, як відкриття мечеті в Константинополі). Будівельні роботи тривали і за правління імператора Костянтина Мономаха, але за розмахом і величчю сильно поступались своїм попередникам античної доби. Було зведено декілька окремих будівель на зразок каплиць. Роль головної церкви було віддано ротонді Воскресіння, що збереглася на той час краще за інші будівлі, і в її східній частині влаштували невелику апсиду (т. зв. «Мономахос», 1020—37 роки).

 

На малюнку храму в книзі «Ілюстрована історія світу», виданій у Стокгольмі 1882 року, добре видно романський стиль будови

У середині XII століття хрестоносці з розмахом відбудували храм у величавому романському стилі, надавши Храму зовнішній вигляд, за яким, в основному, він відомий і дотепер (пізніше са́ме за цим взірцем Храму Гробу Господнього в Єрусалимі будували храми в деяких християнських країнах — Італії, Росії). Будівництво, яке описав хроніст Вільгельм Тірський, було завершено за правління королеви Мелісенди Єрусалимської зведенням дзвіниці. Після взяття Єрусалима мусульманами Салах ад-Дін дозволив християнські паломництва до храму, а в XIII столітті ним деякий час володів відлучений від церкви імператор Священної Римської імперії Фрідріх II.

Відбудований у 1130-1147 роках храм Воскресіння знову об'єднав під одним дахом усі святині, пов'язані зі смертю і Воскресінням Ісуса Христа. Хрестоносці не стали суттєво змінювати будову західної частини споруди, круглого Анастасісу, що зберіг планування і в цілому оздоблення, які датуються ще добою Костянтина Великого. Ці частини, власне, можна бачити і зараз — це кільцеві опори ротонди, оформлені як колони коринфського ордеру на масивних кам'яних тумбах, що за місцевою традицією звуться дотепер «стовпами Єлени».

Основною справою хрестоносців стало зведення нової Великої церкви (Кафолікону), що примкнув до ротонди зі східного боку. Споруда мала «Т»-подібне планування у формі хреста з численними притворами. Оригінально в архітектурному відношенні була вирішена східна частина споруди — за головним вівтарем було влаштовано своєрідний обхід з групою капел. Такий архітектурний прийом (так зв. Деамбулаторій) пізніше правив за основу розвитку будівництва культових композицій у середньовічній європейській архітектурі. У стилістичному оформленні інтер'єрів і зовнішнього оздоблення храму помітними є елементи ранньої готики. Заключним акордом усього ансамблю стало зведення п'ятиярусної дзвіниці зі стрільчастим довершенням, здійснене наприкінці існування християнського королівства у Палестині (1160—80 роки).

У 1244 році храм, як і місто в цілому постраждали від набігу тюрків-хорезмітів, які майже повністю винищили християнське населення[1], та вже за три роки (1247 рік) самі́ були вигнані єгиптянами. У період від 1250 і до 1517 року місто управлялось мамелюками, що стало часом постійних сутичок між ними і хрестоносцями, які безнадійно намагалися повернути святе для християн місто, та монголами, що постійно завдавали набігів на Єрусалим. Також місто не раз страждало від природних катаклізмів (землетруси) і моровиць. Храм Гробу Господнього в цей час занепадає.

У 1517 році Єрусалим разом з околицями підпав під владу Османської імперії, і лишався під нею фактично до її розвалу в 1917 році[2].

Місто переживає справжній бум будівництва (відновлення) і відносної релігійної терпимості за правління османського султана Сулеймана Пишного (1520—66). У цей час збільшується потік прочан до Єрусалима. Однак руйнування, спричинені землетрусом 1545 року, зробили необхідним здійснення відновлювальних робіт (одним з наслідків землетрусу також було зниження дзвіниці до сучасного рівня). Відтак, у 1555 році розпочато відбудову і розширення храму, якими опікувався орден монахів-францисканців; під їх наглядом також оформлено Кувуклію.

 

Натовп прочан перед входом до храму, 1898

 

План храму після відновлювальних робіт на початку XIX століття

Після відновлення Храму Гробу Господнього в 1555 році за контроль над ним точиться постійна боротьба між тими ж францисканцями (і загалом католиками) та православними, перемога в якій є змінною і залежить від отримання і підтвердження дозволу-фірману від Порти. Нарешті, у 1767 році міжцерковні суперечки призводять до того, що Порта видає фірман на спільне володіння храмом протиборчими церквами, що фактично заклало підвалину від сучасне конфесійне становище в управлінні Храмом Гробу Господнього. Це ж становище підтверджено іншим фірманом від 1852 року, який вже остаточно визначив status quo територіального і управлінського поділу святині між конфесіями.

У 1808 році сильна пожежа завдала храму значних ушкоджень, спричинивши падіння куполу ротонди. Саме тому в 1809–10 роки групою митців під проводом архітектора Коміноса з Мітіліні тривали відбудовчі роботи, що торкнулися склепінь і куполу Кафолікону, надавши їм рис тодішнього османського бароко. Інтер'єрів пожежа не зачепила, відтак, вони лишились такими ж, як і після робіт у 1555 році. Низка перебудов протягом XIX століття, а саме спорудження в 1860-х роках напівсферичного куполу над ротондою з металоконструкцій, що нагадує своєю формою первинне завершення Анастасіса часів Констянтина Великого, визначили остаточний вигляд Храму Гробу Господнього, який лишається незмінним від близько 1870 року. У цьому ж XIX столітті, окрім Східної православної, Католицької і Вірменської апостольської церков свої права на храм заявили представники Сирійської та Ефіопської православних церков і копти.

 

Хрест на куполі храму

Сучасний Храм Гробу Господнього є поділеним між шістьма конфесіями християнської церкви: Греко-православною, Католицькою, Вірменською, Коптською, Сирійською та Ефіопською, кожній з яких призначено свої межі та години (розклад) для молитов. Так, церква францисканців і Вівтар гвіздків належать католицькій церкві, храм рівноапостольної Єлени і притвор «Три Марії» — Вірменській апостольській церкві, могила св. Йосипа Арімафейського, вівтар на західному боці Кувуклії — Ефіопській / Коптській церквам. Головні ж святині Храму — Голгофа, Кувуклія, Кафолікон, як і загальне управління церковними службами належить Єрусалимській Православній Церкві.

 

Сучасний вигляд верхньої частини Храму Гробу Господнього з куполами

Нерідко такий розподіл призводить до непорозумінь і навіть конфліктів між представниками різних конфесій. Так, влітку 2002 року на ґрунті розподілу відведеного місця на даху Храму мала місце бійка між коптами і монахами Ефіопської православної церкви[3], у 2004 році під час святкування Воздвиження Хреста Господнього виник конфлікт між католиками і православними[4]. Нерідко подібні ситуації відбуваються при великому скупченні народу, особливо під час свят, зокрема Великодніх, — бійка між вірменами і греками на Вербну неділю 2008 року[5], або внутрішньоконфесійних — під час підготовки на початку листопаду 2008 року представниками Вірменської православної церкви щорічної святкової церемонії на честь знаходження в IV столітті хреста, на якому, як вони вважають, був розіп'ятий Ісус, також спалахнули сутички з греками-християнами[6].

У середині XX століття планувалась суттєва перебудова храму під керівництвом італійського архітектора Антоніо Барлуцці, однак її здійсненню завадила Друга світова війна. Широкі відновлювальні роботи здійснювались у 1959 році. Остання велика реставрація, зокрема і куполу основного храму, проводилась у період 1994—97 років.

У 2016—17 роках тривала масштабна реставрація священної Кувуклії, а саме каплиці усередині храму, спорудженої у 1810 році навколо місця, де, як вважається, був похований Ісус Христос. Реставрація здійснювалась під проводом професора Афінського національного технічного університету Антонії Моропулу[7]. Урочиста церемонія з нагоди завершення реставраційних робіт відбулася 22 березня 2017 року. У церемонії брали участь Патріарх Єрусалимський Теофіл ІІІ, представники церковної і світської влади з багатьох країн. Відновлювальні роботи були за рахунок пожертв і коштували 3,7 мільйона доларів[8].

Храм Гробу Господнього є однією з найвідвідуваніших святинь християнства (до 4 мільйонів осіб щороку у 2010-х[9]), поза всяким сумнівом належить до загальнолюдського надбання.