Переговори європейців та індіанців. Гравюра 1766 року

До появи європейців після 1492 Північна Америка була заселена різними індіанськими племенами, які потрапили туди з Сибіру близько 12 000 років тому через Берингову протоку[1]. Деякі з цих племен, зокрема племена Міссісіпської культури, спромоглися розвинути на високому рівні сільське господарство, архітектуру і мали зародки державного ладу. Проте після європейської колонізації, мільйони корінних американців вимерло через епідемії, завезені з Європи, наприклад від кору і віспи[2].

 

Корабель «Мейфлавер» — англійський корабель, що перевозив пілігримів із міста Плімут (Англія) до Плімута в Массачусетсі

Першим європейським дослідником, хто був у гирлі річки Міссісіпі, перетнув сучасні Луїзіану та Техас, дійшов практично до Каліфорнійської затоки, є іспанський конкістадор та мандрівник Альваро Нуньєс Кавеса де Вака. Це відбулося в 1528—1535 роках. Перше постійне поселення в сучасних США було засноване в 1565 році у Флориді. Перше постійне англійське поселення було створене в Джеймстауні (Вірджинія) у 1607 році.

Релігійний і політичний хаос у Європі стимулював еміграцію в англійські колонії. Надія на процвітання привела сюди багатьох поселенців як з Англії, так і з Німеччини та інших континентальних країн. Наприкінці XVII століття маленькі ферми у прибережних районах півдня поступилися місцем великим плантаціям. На плантаціях вирощували тютюн, рис, бавовну та індиго. Хоча вже почали виникати міста, економіка півдня залишалася найменш розвинутою і найбільш сільськогосподарською в колоніальній Америці.

У XVIII столітті соціальний та економічний ріст тривав. Після того, як британські та колоніальні війська спільними зусиллями вигнали французів із Канади і району Великих Озер під час Французької та Індійської воєн (1754—1760 років), колоністи менше потребували британського захисту. Це спричинило складний ланцюг подій, який із часом об'єднав колоністів проти Великої Британії і привів до Американської революції (1775—1783 рр.).

 

Проголошення декларації незалежності

Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусетсу, Нью-Гемпширу, Коннектикуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної та Південної Кароліни та Джорджії. У 1787 році була ухвалена Конституція США, згідно з якою було створено національний уряд. У 1791 — Білль про права істотно обмежив повноваження уряду щодо громадян. Герой революції Джордж Вашингтон, обраний на посаду президента, започаткував багато державних закладів, включаючи кабінет, монетний двір і перший банк США.

 

Територіальна еволюція США

В середині XIX століття територіальні надбання, внаслідок покупки Луїзіани у Франції, Орегону у Британії та Аляски у Росії, як і війни з Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі все менш терпимо ставилися до цього явища.

Криза назріла в 1860 році, коли республіканець Авраам Лінкольн переміг трьох опонентів і став президентом. Південні лідери, які вважали, що втрачено можливість справедливого ставлення при республіканській адміністрації, сформували Конфедерацію. Ряд подій призвели до Громадянської війни (1861—1865 рр.) — конфлікту між Північними штатами (Союзом) і Південними штатами, який завершився повною перемогою півночі і скасуванням рабства.

На середину 90-х pp. XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягами промислового виробництва, технічним оснащенням підприємств і продуктивністю праці. Перетворенню США у світового індустріального лідера сприяло освоєння багатих природних ресурсів Американського континенту, щедрі субсидії з боку держави, особливо в залізничне будівництво. На початок XX ст. залізниці з'єднували всі штати, а їхня сумарна довжина перевищувала аналогічний показник усіх країн Європи та становила половину світової залізничної мережі.

 

Федерально-іміграційна станція на Острові Елліс пропустила приблизно 20 мільйонів людей

Інтенсивно відбувався процес концентрації виробництва та капіталу і монополізації в особливо централізованих формах. Головну роль у промисловому виробництві відіграли великі підприємства — вони становили 2,2 %, але виробляли майже половину обсягу промислової продукції. Вони об'єднувалися у монополії. Були засновані сталева корпорація Карнегі, електротехнічний трест «Дженерал електрик», корпорація Дж. Рокфеллера «Стан-дард Ойл» та інші. У банківській сфері наймогутнішими банками були «Нешнл сіті банк» Рокфеллера, банки Моргана, Меллона та інші. Важливу роль відіграє постійний приплив європейського капіталу та іммігрантів з Європи. У США один відсоток населення зосередив у своїх руках половину національного багатства. Дрібний та середній капітали були залучені до сфери торгівлі та послуг. Динамізм розвитку американської економіки надавала вільна конкуренція. Рівень технічного облаштування сільського господарства був значно вищий за європейський, за виробництвом сільськогосподарської продукції США посідали перше місце у світі.

Початок XX ст. ознаменував початок «прогресивної ери» — проведення ряду реформ, ініціатором яких став президент Т. Рузвельт. Основна суть реформ полягала в забезпеченні ролі держави як регулятора економічних і трудових відносин між працею і капіталом, що дало змогу уникнути загострення соціальних конфліктів і революції. Розпочато політику «чесного курсу», передбачено боротьбу проти монополій, арбітраж у відносинах між підприємцями і робітниками тощо. Серед прийнятих у цей час законів необхідно відзначити закон про введення державного контролю над виготовленням ліків і харчових продуктів; закон про контроль тарифів на залізницях, контроль над умовами праці на різницях тощо. Низку великих ділянок землі було оголошено державними заповідниками, створювалися комісії з охорони довкілля тощо.

У 1912 р. президентом США був обраний демократ В. Вільсон, який проголосив «еру нової свободи». Головними законами його адміністрації було запровадження загальнонаціональної банківської системи, встановлення високого прогресивного податку на прибуток, сприяння свободі особи, вільній конкуренції, зміна порядку виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призначалися законодавчими зібраннями сенатів, то тепер вони обиралися шляхом народного голосування.

У зовнішній політиці США сконцентрували увагу на Латинській Америці і Далекому Сході. США оголосили свою виключну відповідальність за справи американських країн. У результаті війни з Іспанією до США перейшли Філіппінські острови, о. Руам, Пуерто-Рико. Куба опинилася під контролем США, хоча формально залишалася незалежною. На Далекому Сході США прагнули, використовуючи свою економічну перевагу, витіснити конкурентів із Китаю. З цією метою вони проголосили доктрину «відкритих дверей і рівних можливостей», що вимагала рівних прав у торгівлі для всіх західних держав. Під час російсько-японської війни США підтримали Японію, щоб таким чином послабити позиції Росії.

 

Плацдарм «Омаха», 1944

Після Першої світової війни Сполучені Штати остаточно відмовилися від політики ізоляціонізму і стали грати активну роль у світовій політиці. Період з 1922—1929 pp. характеризувався як епоха процвітання («проспериті»). США, подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови, стали на шлях створення споживчої економіки. На 1929 р. обсяг індустріального виробництва зріс на 20 %. У 1929 р. великі монополії об'єднували майже половину промислових підприємств, на яких було зайнято 90 % усіх робітників і випускалося 92 % усієї промислової продукції. Зріс вивіз капіталів до країн Латинської Америки та Європи. У 20-х pp. експорт США переважав імпорт на 7,7 млрд доларів.

 

Президент США Рональд Рейган і радянський Генеральний секретар Михайло Горбачов на першій зустрічі на вищому рівні в Женеві, Швейцарія.

Після завершення Другої світової війни США виявилися наймогутнішою державою світу, економічним і військово-політичним лідером. За роки війни виробничі потужності зросли в 2 рази, а експорт у 5 разів, кількість робітників у промисловості — на 10 млн осіб. З 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі міжнародної валюти. США виготовляли половину світової промислової продукції, зосередили в себе 73 % світового золотого запасу. Збройні сили США були найчисельнішими (понад 12 млн осіб), у країні сформувався потужний військово-промисловий комплекс.

Відповіддю на кризові явища став новий курс президента Рональда Рейгана (1981—1989 pp.), в основу якого була покладена програма обмеження ролі держави в економічному та соціальному регулюванні, відбувався перехід від прямого до більш опосередкованого її втручання в економіку. Політика Рейгана значно посилила ефективність економіки США, її здатність до впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Посилювався приплив іноземного капіталу в економіку США, передусім з боку розвинених європейських держав та Японії. Іноземні капіталовкладення сприяли якісним перетворенням в американському господарстві. Зміни у внутрішній політиці супроводжувалися також поворотом у міжнародних справах, передусім у результаті припинення політики конфронтації з Радянським Союзом, що вплинуло на внутрішню ситуацію: наприкінці 1980-х pp. стали скорочуватися витрати на військові потреби, почалася конверсія деяких галузей військово-промислового комплексу США. «Рейганоміка» сприяла скороченню безробіття, привела до значного зниження темпів інфляції.

Позитивні зрушення були закріплені після приходу до влади адміністрації республіканця Джорджа Буша-старшого (1989—1993). Чільне місце у президентських програмах належало питанням боротьби з наркоманією, розвитку освіти, охорони здоров'я, екологічним проблемам. Значними були зовнішньополітичні успіхи адміністрації, проте економічний спад початку 90-х pp. та інші внутрішні проблеми призвели до його поразки на президентських виборах 1992 р.

У 1992 р. президентом було обрано демократа Білла Клінтона, політичний курс якого поєднував ліберальні та консервативні тенденції. У перші роки президентства Клінтон приділяв основну увагу плану «економічного відродження» США та зростанню життєвого рівня. Економічна програма будувалася на зменшенні урядових витрат, збільшенні податків для заможних людей, збереженні витрат на освіту, охорону здоров'я та інші соціальні потреби. Економіка США у другій половині 90-х pp. досягла стабілізації і розвивається, випереджаючи темпи розвитку країн «великої сімки». Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об'єднаною Європою США створили НАФТА — Північноатлантичну зону вільної торгівлі з Канадою і Мексикою (1995 p.). Зовнішня політика адміністрації Б. Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, зумовленої розпадом СРСР. Пріоритетним залишається збереження лідерства США у світі, збереження НАТО, запровадження програми «Партнерство заради миру», миротворча діяльність на Балканах і Близькому Сході. Одночасно здійснюються односторонні силові акції проти небажаних їм політичних режимів.

 

Терористичний акт 11 вересня 2001 року

 

One World Trade Center, на місці знищеного

Президентські вибори 2000 р. виявилися найскандальнішими. Перемогу здобув республіканець Джордж Буш-молодший, але демократи намагалися поставити під сумнів їхні результати. Лише Верховний суд визнав остаточний результат на користь Буша. Нова адміністрація почала реформу системи освіти, скоротила податки тощо. Поворотним моментом в історії США стали події 11 вересня 2001 р. — терористичний напад на Нью-Йорк і Вашингтон. США провели низку антитерористичних акцій — війни в Афганістані та Іраку.

У результаті президентських виборів, що пройшли 4 листопада 2008 року, новим президентом США став Барак Обама, який змінив на цій посаді Джорджа Буша. Після інавгурації, що пройшла в січні 2009 року, Барак Обама став першим афро-американським президентом США. На президентських виборах 6 листопада 2012 року Обама переміг свого основного суперника — республіканця Мітта Ромні і розпочав 2-й термін правління. Серед основних його досягнень за 8 років президенства експерти називають відновлення економічного зростання в країні після кризи 2008 року та реформу системи охорони здоров'я (яка, однак, викликала немало критики). В зовнішній політиці можна виділити такі моменти як виведення основних військ з Іраку та Афганістану, ліквідація «терориста № 1» Осами бен Ладена (якого США вважають головним відповідальним за теракти 11 вересня), участь у досягненні угод зі скасування ядерної програми Ірану та заходів протидії глобальному потеплінню, відновленні, після більш ніж 50-річної перерви, дипломатичних відносин із Кубою та підтримці післяреволюційної України зокрема у її протидії агресії з боку Росії. Серед провалів називають допущення виникнення нової великої терористичної організації ІДІЛ та самоусунення від вирішення кризи в Сирії. Загалом багато експертів звинувачують Барака Обаму в послабленні статусу наддержави США у світі, що, на їх думку, посприяло приходу до влади популіста Трампа[3]. 20 січня 2017 року 45-м президентом США став скандальний мільярдер Дональд Трамп, який пообіцяв різко змінити зовнішню та внутрішню політику у бік протекціонізму та захисту інтересів США[4][5].

Чинним Президентом США з 20 січня 2021 року є Джо Байден із демократичної партії.

У березні 2020 року кількість хворих у США зростала настільки швидко, що 23 березня кількість хворих зросла до 39 тис. осіб, і за цим показником США вже 21 березня вийшли на третє місце в місті після Китаю та Італії. 26 березня США з понад 85 тис. випадків стала лідером за кількістю хворих на COVID-19, перевищивши позначки КНР та Італії[6]. 27 березня перетнула межу в 100 000[7], 1 квітня — у 200 000,[8] 5 квітня — у 300 000,[9] 9 квітня — у 400 000[10].