Недавня історія. Незалежність від Іспанії здобуто 1821 року.

Прикордонні суперечки:

При владі в Перу були військові та цивільні уряди поперемінно з 1948 р. Цивільний уряд відновлений 1980 року.

З 1990 р. — президент Альберто Фухіморі. 1992 року він при підтримці армії розпустив половину головних судів і призупинив дію уряду (зрікся влади 2000 року).

Першими жителями Перу були кочові мисливці-збирачі, що мешкали в печерах прибережних районів. Найдревніше місце — печера Пікімачай, яка датується 12000 рр. до н.д. Бавовну, квасолю, гарбуз, пекучий перець саджали вже в 4000 рр. до н.д. Пізніші культури, наприклад, Чавін, винайшли плетіння, розвинули сільське господарство, створили релігію. Близько 300 р. до н.д. чавіни несподівано зникли, але протягом подальших тисячоліть розвивалися інші культури, включаючи Салінар, Наска, Паракас і Уарі. До 15 століття н.д. в усьому районі панувала Інкська Імперія, розповсюджуючи свій вплив на Колумбію та Чилі.

Між 1526 і 1528 роками іспанський конкістадор Франсиско Пісарро досліджував узбережжя Перу. Його приваблювало багатство Інкської Імперії, він повернувся до Іспанії, щоб отримати економічну підтримку та людей для подальшого вивчення країни. Він повернувся в Кахамарку на півночі Перу, де взяв у полон і стратив інкського імператора Атауальпу в 1533 році. Пісарро заснував місто Ліму в 1535 році, а через 6 років був убитий. Повстання останнього інкського імператора Манко Інки завершилося його стратою в 1572.

Подальші 200 років були мирними. Ліма стала важливим політичним, соціальним, комерційним центром для андійських народів. Але експлуатація індіанців колоніальними господарями призвела до повстання в 1780, яке очолив інка Тупак Амару II. Заколот був коротким і закінчився тим, що всіх учасників було схоплено і страчено. Перу продовжувало бути лояльним до Іспанії до 1824 року, допоки в країну не прийшли два визволителі: венесуелець Сімон Болівар і аргентинець Хосе де Сан-Мартін. У 1866 році Перу перемогло в короткій війні з Іспанією, але програло битву з Чилі в Тихоокеанський війні (1879—1883 р.), що завершилася втратою багатих соляних копалень у північній пустелі Атакама. Перу також воювало з Еквадором у 1941 році через спірні кордони. За «Угодою Ріо-де-Жанейро 1942 року» Перу отримало район північніше від річки Мараньйон, але це не сподобалося Еквадору.

Повстання бандитів у 1965 році завершилося крахом, але ряд страйків разом з нападами маоістського угрупування «Сандеро Луміносо» призвели до політичної нестійкості в 1980-х роках. В цей же час стало відомим ще одне угрупування — «Революційний рух імені Тупака Амару» (РРТА). З 1990 року, після перемоги на президентських виборах Альберто Фухіморі над перуанським письменником Маріо Варгасом Льосою, а також після арешту натхненників РРТА і лідерів «Сандеро Луміносо» в 1992 році, перуанці сподіваються на довгий період миру.

Найбільша загроза стабільності в країні, незважаючи на економіку, що швидко розвивається, — безробіття та зубожіння населення. Фухіморі залишився на другий термін у квітні 1995 року, перемігши колишнього Генерального секретаря ООН Хав'єра Переса де Куєльяра. У 1998 році було підписано угоду з Еквадором, що мирно вирішила 57-річну проблему кордону та створила підставу для збільшення іноземного фінансування в обох країнах. У листопаді 1999 року Перу і Чилі домовилися про свій кордон, а саме про важливий торговельний район Аріку.

На виборах в квітні 2000 року Алехандро Толедо, андійський індіанць з бідної сім'ї, а згодом економіст Світового Банку, бився з двічі обраним Президентом Альберто Фухіморі. Всього за один тиждень до виборів Толедо подав офіційного листа до Національного виборчого комітету про те, що вибори корумповані, привертаючи увагу Організації американських держав до процесу. Вона оголосила, що Національному виборчому комітету потрібно більше часу, щоб розібратися в «недоліках» виборчого процесу. Толедо попросив своїх прихильників написати «Ні Обману» на бюлетенях, а сам зняв свою кандидатуру. Фухіморі став переможцем у цих скандальних виборах. Але пішов у відставку під час свого третього терміну в листопаді і втік до Японії після того, як був звинувачений главою Комітету національної безпеки Владіміро Монтесіносом у порушеннях прав людини та корупції.