Історія Афганістану  До нашої ери Гандхара — XVII століття до н. е. Ахеменіди — VI століття до н. е. Селевкіди — IV століття до н. е. Греко-Бактрійське царство — 250 до н. е. — 125 до н. е.Наша ера Кушанська імперія — I—V ст. Ефталіти — V століття Сасаніди — VI століття Газневіди — XI століття Саффариди — 861—1590 рр. Гуріди — 1148—1206 рр. Сефевіди — XIV століттяАфганські ханства Гільзейське — 1709—1737 рр. Гератське Кабульське Кандагарське Пешаварське Хаттаське АбдалійськеАфганські держави   Дурранійська
держава — 1747—1823 рр.   Емірат
Афганістан — 1823—1929 рр. Королівство
Афганістан — 1929—1973 рр. Республіка
Афганістан — 1973—1978 рр. Демократична
Республіка Афганістан — 1978—1992 рр. Північний
Альянс — 1992—2001 рр. Ісламський Емірат
Афганістан — 1996—2001 рр. Перехідна/транзитна
адміністрація — 2001—2004 рр. Ісламська Республіка
Афганістан — 2004—2021 рр. Ісламський Емірат
Афганістан — з 2021 р.Портал «Афганістан»

Через територію Афганістану проходили старовинні торговельні шляхи, що вели від Середземного та Каспійського морів і Середньої Азії до узбережжя Індійського океану. Віддавна через Афганістан йшли численні полчища завойовників, починаючи від Александра Македонського до Надір-шаха (XVIII століття).

Афганці вперше згадуються в історичних пам'ятках 982—983 рр. За свідченням арабських і таджицьких учених Середньовіччя, афганці тоді жили в районі Сулейманових гір, а басейни річок Афганістану населяли в основному таджики. Впродовж XI—XVIII ст. афганські племена заселили сучасний Афганістан і вийшли за його межі до Індії, де заснували султанат з афганською династією Лоді (1451—1526). Наприкінці XVII ст. територія Афганістану була поділена між Іраном (райони Герата і Кандагара) та Індією (райони Кабула і Пешавара).

Формування держави  Ахмед-шах Абдалі

У 1-й половині XVIII ст. в Афганістані остаточно склався феодальний лад, створились прошарки купецтва і знаті. Тодішній занепад Ірану та Індії сприяв визволенню афганців. Повстання племені гільзаїв у 1709 р., очолене Мір-Вейсом, призвело до вигнання іранців з Афганістану, а через кілька років нащадки Мір-Вейса підкорили Центральну і Східну частини Ірану. У 1730 р. Надір-шах витіснив афганців з Ірану і в 1738 р. знову підкорив Афганістан. Після смерті Надір-шаха у 1747 р. ватажок афганського племені Абдалі (згодом названого Дуррані) Ахмад-шах заснував єдину афганську державу. Обраний шахом, Ахмед-шах Абдалі [1747—73] завоював Хорасан, Сінд, Пенджаб, Кашмір та узбецькі землі від Гіндукушу до Аму-Дар'ї. Внаслідок феодальних міжусобиць у 1818 р. ця держава розпалася на чотири князівства: Кандагар, Герат, Пешавар і Кабул.

Британський вплив  Перша англо-афганська війна

Правитель Кабулу, найсильнішого з них в економічному та військовому відношенні, Дост-Мухаммед у 1826 р. оголосив себе еміром Афганістану. Підкорення Кандагару (1826) і Герату (1856) і завоювання узбецьких ханств Маймене, Андхой та інших було завершенням територіального формування сучасного Афганістану. Процес об'єднання затримувався агресією Англії, яка в 1-й половині 19 ст. завоювала Індію і прагнула загарбати Афганістан та Середню Азію. Перша англо-афганська війна (1838—1842) закінчилась поразкою Англії. У другу війну (1878—1880) Англія захопила Кандагар і Джелалабад й нав'язала Афганістану Гандамакський договір 1879 р. Народні повстання змусили Англію вивести своє військо, але емір Абдуррахман [1880—1901] погодився на встановлення англійського контролю над зовнішньою політикою. Емір Абдуррахман придушив народний рух, стратив його керівників, вів жорстоку боротьбу з сепаратизмом місцевих ханів. Хоч Абдуррахману і не вдалося об'єднати всі афганські племена, проте його реформи відіграли велику роль у централізації феодальної афганської держави. За його правління сформувалися прошарки торговельної буржуазії та поміщиків, активізувався антианглійський рух молодоафганців, які виступали за повну незалежність країни та проведення внутрішніх реформ. У 1908 р. емір Хабібулла [1901 —19] під тиском феодалів придушив цей рух. Ще більше посилився вплив Англії в Афганістані після поділу в 1907 р. сфер впливу на Середньому Сході між Англією та Росією, які готувалися до війни з Німеччиною. Під час першої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету.

 Мухаммед Захір-шахНезалежність Афганістану

У 1919 р. емір Хабібулла був убитий. Еміром став його син Аманулла-хан (1919—1929), який проголосив повну незалежність Афганістану. Англія відповіла на цей акт війною, але, зважаючи на зростання напруженості в Індії, змушена була визнати самостійність Афганістану. Його незалежність визнала у травні 1919 р. і Радянська Росія, а 28 лютого 1921 р. підписала договір про дружбу між РРСФР та Афганістаном. Аманулла-хан провів ряд реформ: ліквідував рабство, проголосив рівноправність народностей, розпочав будівництво промислових підприємств, зміцнив армію, реорганізував державний апарат. У 1926 р. Аманулла-хан проголосив себе падишахом, а в 1929 р. внаслідок інспірованого Англією повстання зрікся влади. Еміром став англійський ставленик — таджик Баче-і-Сакао під іменем Хабібулли, який скасував усі реформи Аманулли, але того ж року його скинув Надір-шах, дядько Аманулли-хана. Надір-шах за проанглійську орієнтацію в галузі зовнішньої політики був убитий амануллістами. У 1933 р. падишахом Афганістану став син Надір-шаха Мухаммед Загір-шах.

Під час другої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету. У 1946 р. був прийнятий до членів ООН.

Політичні партії та профспілки в Афганістані в середині ХХ ст. фактично не існували. У 1958 р. в країні видавалося близько 50 газет і журналів; з них найзначніші кабульські газети «Аніс» та «Іслах». У 1963 р. встановлена конституційна монархія.

Республіканський режим

17 липня 1973 р. монархію було ліквідовано і встановлено республіканський режим. Країна почала називатися Республікою Афганістан.

27 квітня 1978 р. після так званої «квітневої революції» (Саурська революція) до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка обрала своєю ідеологічною основою науковий соціалізм. 30 квітня 1978 р. країну було проголошено Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). Вся повнота влади в країні перейшла до рук Революційної ради, 1 травня був сформований уряд на чолі з Н. М. Таракі. Чинність Конституції від 14 лютого 1977 р. було скасовано.

Однак «квітнева революція» призвела до нової боротьби за владу — громадянської війни. 16 вересня 1979 р. Н. М. Таракі убитий змовниками на чолі з Х. Аміном. 27 грудня 1979 р. в країну були введені радянські війська з метою надання підтримки уряду НДПА. 28 грудня 1979 р. Х. Амін вбитий, державним і партійним лідером став Бабрак Кармаль.

13 квітня 1980 р. ухвалено тимчасову Конституцію під назвою «Основні принципи ДРА», яка діяла до квітня 1985 р. 4 травня 1986 р. Бабрака Кармаля на посаді генерального секретаря ЦК НДПА змінив М. Наджибула. 30 листопада 1987 р. ухвалено постійну Конституцію, згідно з якою країна знову почала називатися Республіка Афганістан (РА). У 1989 році відповідно до рішення радянського керівництва і Женевських угод контингент радянських військ був виведений з Афганістану. Наджибулла склав повноваження 16 квітня 1992 р., коли Кабул був оточений моджахедами.

Після захоплення Кабулу групами моджахедів 25 квітня 1992 р. у столиці почалися безладдя. Мирна угода, підписана Раббані і лідером моджахедів Ґульбуддіном Хекматіаром у 1993 р.

Сучасність  Польські військові на бронетранспортерах KTO Rosomak-M1 та автомобілях HMMWV в Афганістані. 14 липня 2008

Громадянська війна, яка тривала в Афганістані з 1978 по 2001 рік, привела спочатку до створення в 1992 році Ісламської Держави Афганістан (яка була визнана переважним числом країн світу), а потім до її повалення і проголошення у вересні 1996 року прихильниками руху «Талібан» Ісламського Емірату Афганістан (був визнаний тільки Пакистаном, Саудівською Аравією і ОАЕ).

У результаті інтервенції, здійсненої коаліцією на чолі з США, що почалася 17 листопада 2001 року у відповідь на теракти 11 вересня, режим талібів, що правив в Афганістані з 1996 року, був повалений. Владу в країні з 21 грудня 2001 року здійснював перехідний уряд, призначений американцями.

Для підтримки порядку в Кабулі були розгорнені Міжнародні сили сприяння безпеці (ISAF) — на підставі мандата Ради Безпеки ООН від 20 грудня 2001 року.

Через два роки на півдні країни спалахнула партизанська війна, яка не припиняється й досі. У серпні 2003 року командування контингентами ISAF перейшло до НАТО. Щороку Рада безпеки ООН продовжує мандат місії.

Міжнародні сили сприяння безпеці охоплювали весь Афганістан, поділений на п'ять «зон відповідальності». Вони були покликані «протидіяти екстремізму і тероризму», укріплювати владу афганського уряду, навчати національну армію і поліцію.

У 2019 році США анонсували початок виведення своїх військ з Афганістану. Таке саме рішення прийняли й інші держави-члени НАТО. 29 лютого 2020 року в Досі (Катар) США уклали мирну угоду з Талібаном. США і їхні союзники мали залишити Афганістан до 11 вересня 2021 року, а таліби мали примиритися з офіційним афганським урядом. У травні 2021 року США і НАТО почали виведення своїх військ з Афганістану. Президент США Байден встановив строк виведення до 31 серпня.

У травні 2021 року таліби розпочали широкомасштабний наступ на позиції урядових військ. До кінця червня таліби контролювали більшу частину сільської місцевості та майже весь державний кордон країни. У липні афганська армія спробувала перейти в контрнаступ, але зазнала поразки. На початку серпня таліби почали останній наступ, щоб захопити великі міста. 8 серпня було взято три провінційні столиці Саріпул, Талокан і Кундуз. Після цього афганські війська почали здавати міста без бою. 12 серпня таліби захопити Газні, Герат і Кандагар[1] . Після цього оборона афганської армії розвалилася. 13 серпня таліби взяли Лашкаргах, а 14 серпня — Мазарі-Шаріф і Джелалабад. 15 серпня було взято Кабул.

↑ Афганістан: таліби захопили Кандагар. Це - друге за величиною місто країни. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 15 серпня 2021.