Будівництво зикурату вела третя династія Ура, що відновила місцеву державність після нашестя аккадців і гутіїв. Зикурат був покликаний служити не тільки храмом, а й громадською установою, архівом і царським палацом. З його вершини як на долоні можна було споглядати все місто.

Зикурат був 20-метровою цегляною будівлею, яка розташовувалася на платформах різної ширини, з трьома поверхами. Фундамент був складний з сирцевої цегли, зовнішні стіни викладені кам'яними плитами[1].

Вся поверхня будівлі була облицьована цеглою, яка попередньо пройшла обробку бітумом.

Три підйоми на зразок приставних сходів (крута центральна і дві бічні, з'єднані вгорі) вели на перший майданчик, звідки сходи вели в цегляну надбудову, де містилося головне святилище-храм бога місяця Нанна. Верхній майданчик служив також жерцям для спостережень за зірками. Всередині стін, що підтримують платформи, знаходилося безліч кімнат, де жили священики і працівники храму[1].

Надбудова не збереглася.[2] Перший дослідник споруди, Леонард Вуллі, вважав, що ці сходи були в давнину обсаджені деревами, щоби вся споруда нагадувала жителям алювіальної рівнини священну гору[3].

Зикурат в Урі був шанованим зразком для зодчих Стародавнього Межиріччя. Припускають, що або сам зикурат Етеменнігуру, або побудований за його зразком зикурат в Вавилоні були прообразом описаної в Біблії Вавилонської вежі[4].