Юліус Пайєр та Карл Вейпрехт

Існування островів на схід від Шпіцбергена передбачав ще Михайло Ломоносов, пізніше — Микола Шиллінг та Петро Кропоткін. Останній навіть представив Російському географічному товариству 1871 року свій проєкт експедиції для власних досліджень, однак йому було відмовлено в коштах. Відкриття архіпелагу було випадковим: австро-угорська експедиція на чолі з Карлом Вейпрехтом та Юліусом Пайєром на вітрильно-паровій шхуні «Адмірал Тегетгофф» була закупорена в льодах на північний захід від Нової Землі і 30 серпня 1873 року, дрейфуючи на захід, була перенесена до берегів невідомої землі. Вони провели дослідження архіпелагу, Паєр досягнув 82°5' пн.ш. у квітні 1874 року. Дослідники склали карту островів і назвали їх на честь імператора Франца Йосифа I[1].

У 1881–1882 роках острови відвідав шотландець Бенджамін Лі Сміт на яхті «Ейра». Англієць Фредерік Джексон у 1895–1897 роках провів низку важливих досліджень південної, центральної та південно-західної частин архіпелагу. Завдяки його дослідженням було виправлено карту, на якій змінено розміри та кількість островів. У той же період північно-східну та центральну частини відвідали Фрітьйоф Нансен та Ялмар Йогансен, які зимували в серпні 1895 року на острові Джексона. На шляху до острова Нансен дізнався, що архіпелаг не має продовження на північний схід. У червні 1896 року Нансен натрапив на Джексон та острови Нортбрука і таким чином зв'язав власні дослідження з його роботою.

У 1898 році американський журналіст Волтер Веллман узимку вирушив на острови з метою досягти північного полюса. Основна база розташовувалась на острові Галля. На острові Вільчека зиму провели двоє норвежців — учасників цієї експедиції, один з яких, Бернт Бентсен, загинув від холоду (навесні 1899 року по льоду йому вдалося досягти 82° пн.ш.). Друга частина експедиції на чолі з Івліном Болдуїном дослідила південно-східну частину архіпелагу. Влітку вони відвідали центральну частину островів. У кінці липня 1898 року архіпелаг відвідала італійська експедиція герцога Абруцького, яка на кораблі досягла острова Рудольфа. Звідти навесні 1900 року вони на собачих запрягах досягли 86°33' по льоду і визначили, що Землі Петермана та Землі Короля Оскара, позначених на карті Паєра, не існує. Влітку 1901 року південні та південно-західні острови дослідив російський віце-адмірал Степан Макаров. У 1901-1902 роках на островах зимувала американська експедиція Болдуїна-Циглера, а потім — у 1903–1905 роках — експедиція Циглера-Фіала, які намагались дістатись північного полюса по льоду.

 Георгій Сєдов та група членів його експедиції

У 1913–1914 роках у бухті на острові Гукера зимувала російська експедиція Георгія Сєдова, який при спробі досягти полюса загинув та був похований на острові Рудольфа. У 1914 році в пошуках експедиції Сєдова острови відвідала експедиція Іслямова, який оголосив архіпелаг територією Російської імперії. У 1929 році в бухті Тихій на острові Гукера відкрилася перша радянська науково-дослідна станція. У липні 1931 року на станції відбулася зустріч німецького дирижаблю «Граф Цеппелін» та радянського криголама «Малигін». У 1936 році на острові Рудольфа було створено базу першої радянської повітряної експедиції на північний полюс. Звідси у травні 1937 року 4 важких чотиримоторних літаки АНТ-6 доправили папанінців на полюс. А на острові почала діяти полярна станція. У 1950-х роках на островах було створено точки радянських радіотехнічних військ ППО. Вони розташовувалися на острові Грема Белл (30-а окрема радіолокаційна рота та окрема авіакомендатура з льодовим аеродромом) та на Землі Александри (31-а окрема радіолокаційна рота «Нагурська»). Точки входили до складу 3-го радіотехнічного полку 4-ї дивізії 10-ї окремої армії військ ППО зі штабом в Архангельську. Зв'язок з цими точками здійснювався через містечко Діксон, офіційна поштова адреса була «Красноярський край, острів Діксон-2». Ці точки були найпівнічнішими військовими частинами СРСР, які ліквідовано на початку 1990-х років[2].

Після розпаду СРСР більшість об'єктів на островах, а також техніку й запаси пального, було занедбано. Станом на 2010 рік на островах перебувало 250 тисяч бочок з пальним (до 60 тисяч тонн нафтопродуктів), які зберігаються в неналежних умовах і загрожують екології острова. Окрім цього, по островах розкидано понад 1 млн порожніх бочок[3]. У 2008 році в ході експедиції на атомному криголамі «Ямал» було відкрито новий острів Юрія Кучієва, який відокремився від острова Нортбрука. Його назвали на честь капітана Юрія Кучієва[4]. 10 вересня 2012 року російська експедиція на атомному криголамі «Росія» знайшла ще один острів, який також відокремився від острова Нортбрука[5].

↑ Exploring Polar Frontiers: A Historical Encyclopedia — A To L and M To Z. William James Mills. 2 vol. Santa Barbara, CA: ABC CLIO, 2003. ISBN 1-57607-422-6, стр. 507 ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 квітня 2013. Процитовано 20 грудня 2012.  ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 травня 2011. Процитовано 20 травня 2011.  ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 вересня 2011. Процитовано 20 грудня 2012.  ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 грудня 2012.