Tre Cime di Lavaredo

( Тре Чіме ді Лаворедо )

Тре Чіме ді Лаваредо, Три Цінне або Три Зубці (італ. Tre Cime di Lavaredo, нім. Drei Zinnen, букв. «Три зубці (Лаваредо)») — примітний гірський масив у Сестенських Доломітах, зараз на кордоні між італійськими провінцями Беллуно на півдні та Больцано на півночі, а до кінця Першої світової війни — між Італією та Австро-Угорщиною. Саме тому всі географічні особливості мають дві назви — італійську та німецьку.

Найвищою точкою групи є Велика Цінне висотою 2999 м.н.м. (нім. Große Zinne, італ. Cima Grande). Вона розташована між двома іншими головними піками  - Західною Цінне (нім. Westlichen Zinne, італ. Cima Ovest, 2973 м.н.м.) та Малою Цінне (нім. Kleinen Zinne, італ. Cima Piccola, 2857 м.н.м.). Крім цих помітних кам'яних колон у масиві є і менші вершини, серед яких Пунта ді Фріда (італ. Punta di Frida, 2 792 ...Читати далі

Тре Чіме ді Лаваредо, Три Цінне або Три Зубці (італ. Tre Cime di Lavaredo, нім. Drei Zinnen, букв. «Три зубці (Лаваредо)») — примітний гірський масив у Сестенських Доломітах, зараз на кордоні між італійськими провінцями Беллуно на півдні та Больцано на півночі, а до кінця Першої світової війни — між Італією та Австро-Угорщиною. Саме тому всі географічні особливості мають дві назви — італійську та німецьку.

Найвищою точкою групи є Велика Цінне висотою 2999 м.н.м. (нім. Große Zinne, італ. Cima Grande). Вона розташована між двома іншими головними піками  - Західною Цінне (нім. Westlichen Zinne, італ. Cima Ovest, 2973 м.н.м.) та Малою Цінне (нім. Kleinen Zinne, італ. Cima Piccola, 2857 м.н.м.). Крім цих помітних кам'яних колон у масиві є і менші вершини, серед яких Пунта ді Фріда (італ. Punta di Frida, 2 792 м.н.м.) та Пройська вежа, вона ж Найменша Цінне (нім. Preußturm, нім. Kleinste Zinne, італ. Torre Preuß, італ. Cima Piccolissima, 2700 м.н.м.).

З часів першого сходження на Велику Цінне 1869 року Три Зубці є одними з найпопулярніших альпіністських цілей Альп. На них розташовані численні маршрути для сходження різних ступенів складності і тому вони є центром альпійського скелелазіння, з якого пішли важливі розвитки в історії цього спорту. Крім того, через легкодоступність вони є привабливими і для масового туризму. Вигляд обривчастих північних стін належить до найвідоміших пейзажів Альп та вважається візитною карткою Доломітів. Під час так званої Гірської війни у Першій світовій війні Три Зубці та їх оточення були частиною фронту між Італією та Австро-Угорщиною з жорстокими боями.

 Три Цінне у Atlas TyrolensisПерші підкорення  Пауль Грохманн, першопідкорювач Великої Цінне

На початку 19-го ст. Доломіти (а з ними і Три Зубці) отримували мало уваги від альпіністів, оскільки в цей час йшло підкорення вищих гір Західних Альп. В центрі інтересу гори, більше призначені не для класичного альпінізму (пішого сходження), а скелелазіння, яке потребує технічних можливостей, опинились лише після 1850 року. Цьому сприяло підкорення гори Пелмо Джоно Боллом 1857 року та відкриття залізниці через перевал Бреннер 1867 року[1].

 Пам'ятний знак про перше підкорення Великої Цінне на тропі між прихистком Ауронцо та сідловиною Патерн

Віденський альпініст Пауль Грохман підкорював Доломіти з 1862 року, відомий першим підкоренням Трьох Зубців, які він вважав видатними не через їх висоту, а через «сміливість їх форми»[2]. Для підкорення Великої Цінне у серпні 1869 року він залучив місцевих гірських гідів Франца Іннеркофлера та Петера Залхера. Франца Іннеркофлер, який вже раніше брав участь у перших сходженнях, привів групу на вершину гори 21 серпня 1869 року вже при першій спробі менше ніж за три години по сучасному стандартному маршруту (III), що майже відповідає сучасному рекомендованому часу проходження цього маршруту[3]. На основі вимірів тиску атмосферного повітря Грохман визначив висоту вершини у 3015 м.н.м.[2].

Західна Цінне через меншу висоту викликала менше зацікавленості і була вперше підкорена лише через 10 років, у серпні 1879 року. Спочатку Луїджі Орсоліна та Густав Грьогер при сходженні у тумані прийняли уступ на південному схилі за вершину, а вже через декілька днів, 32 серпня, Міхель Іннерколфер, двоюрідний брат Франца, та Георг Плонер піднялися на найвищу точку та виправили помилку[4][5].

Мала Цінне з її обривчастими стінами довгий час вважалася неможливою для підкорення[5]. Перші дві спроби 1878 року та 1881 року по північній стіні були невдалими. Але 25 липня 1881 року Міхель та Ганс Іннерколфери піднялися по південно-західній стороні на вершину всього за 1,5 години (сучасні путівники рекомендують 2-3 години)[6]. Це сходження мало найвищу складність скелелазіння з виконаних на той час (IV-й рівень складності)[7] і було важливими етапом у розвитку скелелазіння на обривчастих скелях, яке має наголос на спортивному компоненті[8][9].

Прокладення нових маршрутів

У перші роки після перших підкорень Трьох Зубців, на них продовжували сходжувати майже виключно по стандартним маршрутам. Так відбулися перші жіночі сходження (Анна Плонер 1874 року, друге сходження на Велику Цінне; Ада фон Сермонета 1882 року на Малу Цінне; пані Ескерт 1884 року на Західну Цінне). Перше сходження на одну з вершин Цінне без допомоги місцевих гірських гідів(Отто та Еміль Цігмонди, Людвіг Пуртшеллер та Хайнріх Кехлін на Малу Цінне 1884 року) вважається важливим етапом розвитку альпінізму без гідів[10][11]. Вони не точно слідували маршрутом першопроходця, а знайшли новий варіант, який сьогодні є стандартним маршрутом.

На той час увага альпінізму зосереджувалась на сходженні на вершину з найменшими перешкодами, а пошук альтернативних нових складніших маршрутів дуже повільно завойовував прихильність. Лише у 1890 році був відкритий значимий новий маршрут при сходженні по північній стіні Малої Цінне Сеппом та Вайтом Іннерколферами і Гансом Гелверзеном, складність якого IV+ сьогодні лише на півпункта вища за стандартний маршрут, але тоді стало найважчим скелелазінням у Доломітах. У наступні роки було пройдено багато нових маршрутів. 1907 року сходженням по східній стіні Малої Цінне Отто Лангл та Фердинад Горн відкрили першим маршрут складності V. Дібонаканте, сьогодні найулюбленіший маршрут на Велицій Цінне, був вперше пройдений 1908 року Руде Еллером, але названий на честь Анжело Дібони, який пройшов його 1909 року. Маршрут Ганса Дюльфера 1913 року по західній стіні Великої Цінне довгий час вважався найскладнішим на Трьох Зубцях[12][13].

Перша світова війна  Залишки італійських військових укріплень поблизу прихистку Ауронцо

Після оголошення Італією війни Австрії 23 травня 1915 вже через декілька днів почалася Гірська війна вздовж лінії гора Патерн –сідловина Патернсаттел–Три Зубці–сідловина Кол ді Меццо, яка тоді буда державним кордоном та лінією фронту. 25 травня італійська артилерія знищила прихисток Три Зубці, а наступного дня австрійська артилерія здійснила наступ на утримуваний італійцями Патернсаттель. При цьому один патруль спробували досягти Східної Цінненшарте, щоб запобігти укріпленню італійських військ альпійськими стрільцями з сідловини Кол ді Меццо. Однак через заледеніння обривчастої місцевості це не вдалося, і того ж дня австрійські війська відступили з Патернсаттеля[14][15]. За цим послідувало розширення італійських позицій, від Патернсаттелю до нижче Пройської вежі[15]. На відміну від інших гір неподалік, напр. Патерну чи Тоблінгер Кнотен, в яких для війни були облаштовані значні укріплення та де відбувались військові дії, на Трьох Зубцях безпосередніх боїв майже не було. Натомість їх використовували як спостережні пункти стратегічного значення, використання яких було вимогливим до альпіністських навичок. У липні 1915 року італійська армія почала з великими зусиллями транспортувати прожектор на вершину Великої Цінне. В ніч з 14 по 15 серпня, він був введений в експлуатацію і підсвітив австрійські позиції на плато Цінне[16] Також на верхню частину гори була доставлена пушка. На Шартах між Зубцями постійно розташовувались італійські патрулі[15][17].

В ході війни відбувся розвиток альпійських маршрутів поставок, які стали основою технічного розвитку транспортної мережі цього регіону. На південний схід від Великої Цінне 1928 року на шляху до Патернсаттелю були зведені військовий меморіал і каплиця Альпійських стрільців (італ. Cappella degli Alpini, 2314 м.н.м.).

Північні стіни  Відомі маршрути по північній стіні Великої Цінне: 1=Дібонаканте, 2=Віа Каміллотто Пелес'є, 3=Привид Цінне, 4=Хассе/Брандлер (Діреттіссіма), 5=Саксонський маршрут (Супердіреттіссіма), 6=Комічі/Дімай

У перші роки після завершення Першої світової війни на Трьох Цінне не відбувалось майже ніякої альпіністської діяльності. Лише у 1930-ті роки вперше з'явилася технічна можливість підйому на північні стіни Великої та Західної Цінне. Так 1933 року Фріц Демут, Фердінанд Перінгер та Серр Ліхтенеггер пройшли по північно-східному канту Західної Цінне (VI-й рівень складності), а у серпні того ж року Еміліо Комічі з Джованні та Анжело Дімаями вперше піднялись по північній стіні Великої Цінне (за три дня і дві ночі). При цьому вони використовували багато гаків та іншого технічного знаряддя, і тому їх стиль жваво обговорювався і засуджувався прихильниками класичного альпінізму як неетичний, сходження деякими з них вважалось «фарсом» та ознакою, що північну стіну неможливо пройти[18]. Реагуючи на критику 1937 року, Комічі повторно пройшов маршрутом, але вже сам та переважно без мотузки[19][20].

1935 року вперше була подолана північна стіна Західної Цінне (Рікардо Кассіном та Вітторіо Ратті), що стало найважчим на той час маршрутом на Трьох Цінне[21][22]. Того ж року на вершині Великої Цінне був встановлений триметровий залізний хрест[23].

Діреттіссіма

Після Другої світової війни технічні допоміжні засоби, та зокрема шлямбури, стали більш легкодоступні. Це дозволило облаштування точок кріплення незалежно від природних структур каменю, напр. розривів, а з ними і прокладення прямих, орієнтованих на лінію падіння, маршрутів. 6-10 липня 1958 року Дітріх Хассе, Лотар Брандлер, Зігі Льов та Йорг Лене, використавши 180 скельних гаків та 14 шлямбурів, проклали прямий маршрут по північній стіні Великої Цінне. Ця Діреттіссіма (також Хассе/Брандлер) визначила скелелазіння наступних років, коли стиль діреттіссіми став ідеалом і всі намагалися прокласти маршрут найближче до «лінії падіння краплі»[24]. Перші діреттіссіми на Західній Цінне з'явились 1959 року — маршрут пам'яті Жана Козі та Швейцарський маршрут, який також став першим, прокладеним з торканням великого купола (з негативним ухилом). У січні 1963 року на Великій Цінне була пройдена Супердіреттіссіма (Саксонський шлях), яка вже маже не мала відхилень від лінії падіння. 1967 року було пройдено маршрут Віа Каміллотто Пелез'є на Великій Цінне, для чого знадобилось 340 шлямбурів, а 1968 року вперше було прямо пройдено через купол Західної Цінне.

Сучасне спортивне скелелазіння  Деякі маршрути по Західній Цінне: 1 = Демутканте, 2 = Альпійська любов, 3 = Французький маршрут, 4 = Швейцарський маршрут, 5 = Беллавіста, 6 = Пан Арома, 7 = Кассін/Ратті

У 1970-ті роки сходження зі значною допомогою технічних засобів зазнавали все більшої критики, а ідея вільного скелелазіння набувала все більшої популярності. Тому розпочалися спроби пройти технічні маршрути по північних стінах Трьох Цінне без допомоги гаків. 1978 року так був пройдений маршрут Комічі, 1979 року — Кассін. У наступні роки відбулися сходження і по інших складних маршрутах, у тому числі 1999 року по маршруту пам'яті Жана Козі та 2003 року по Віа Каміллотто Пелез'є. Першим новим маршрутом вільного скелелазіння по північним стінам став 1988 року Рододендрон (Міхаль та Мірослав Кубаль), за ним послідували Привид Цінне 1995 року на Великій Цінне та Альпійська любов 1998 року на Західній Цінне. З пізніше відомим як Жовта стіна маршрутом Перли перед свинями (1996 р.) і Віа Нобіле (1997 р.) Курт Альберт і Стефан Гловац створили оснащений численними шляйбурами маршрути сучасного спортивного скелелазіння.

У березні 2000 року Александр Хубер відкрив Беллавіста, маршрут по краю купола Баур на Західній Цінне, оснащений лише скельними гаками. Це був перший альпійський маршрут XI-го рівня складності, який і до сьогодні лишається одним з найскладніших у світі маршрутів альпійського скелелазіння. 2007 року Губер проклав Пан Арома, маршрут тієї ж складності, але прямо по зоні купола[25].

Серійні підйоми

Малі відстані між вершинами Трьох Зубців вже досить рано надавали можливість для здійснення серійних підйомів (фр. Enchaînement). Вже 1881 року Деметер Діамантіді з гідами Міхелем та Гансом Іннеркофлерами піднялися за один день на всі три вершини[26][27]. 1955 року Готфрід Мейр та Тоні Еггер вперше піднялися за один день маршрутами Комічі та Кассін двома північними стінами, а 1961 Клаудіо Барб'є соло за один день піднявся по північних стінах всіх Трьох Зубців, а також Пунта ді Фрда та Пройської вежі[28]. Томас Бубендорфер 1988 року за один день піднявся всіма трьома північними стінами Трьох Зубців, а також на вершини Мармолада та Пордойшпітце, однак стиль його сходжень був підданий критиці, адже він об'єднав маршрути за допомогою вертоліта[29]. У 2008 році Томас Хубер скомбінував складні підйоми по північним стінам маршрутами Альпенлібе, Фантом Цінне та Етці зустрічає Йєті за один день, де він спускавя зв допомогою бейс-джампінга. 17 березня 2014 року швейцарці Улі Штек та Міхаель Вольлебен піднялися за один день трьома класичними маршрутами по північних стінах в зимовий сезон, поєднавши Кассін на Західній Цінне, Комічі на Великій Цінне та Іннерколфер на Малій Цінне[30]

Одиночні підйоми

Вже 1937 року Еміліо Комічі повторив сходження маршрутом по північній стіні наодинці, при цьому значну частину шляху він не користувався мотузкою. 1959 року Клаудіо Барб'є пройшов соло маршрут Кассін. При цих соло-підйомах ще вдавались до допомоги гаків, хоча 1972 року Ганс Маріахер піднімався по північнім стінам переважно вільно (тобто без технічних засобів). 2002 Александр Хубер піднявся соло вільно по Діреттіссімі Хассе/Брандлера, що тоді став одним з найскладніших підйомів в такому стилі в світі[31]. Улі Штек 2010 року за один день соло вільно піднявся маршрутами Кассін на Пройську вежу, Жовта Канта на Малу Цінне та Комічі на Велику Цінне[32].

Масовий туризм та маркетинг

У свідомості загалу Три Зубці до 19-го ст. не мали особливої ролі, настільки, що на відміну від інших примітних скельних утворень, про Зубці не відомо ніякої легенди[33]. У путівниках початку 19-го ст. можна знайти лише загальний їх опис з великої відстані. Починаючи з другої половини 19-го ст. верхів'я долини Пустер стали місцем літнього відпочинку. Певної міжнародної відомості Трьом Цінне надали описи подорожей «Доломіти» 1864 року Джосаї Гілберта та Дж. Ч.Черчіля[34] та Незаймані піки і невідвідувані долини. Прогулянка Доломітами посеред літа 1873. Амелії Едвардс[35]. Крім того, в цей час в моду ввійшли листівки з видами, які стали основою для швидкого зростання популярності Трьох Зубців за межами альпіністських кіл. У Холенштайні, єдиному поселенні долини з видом північні стіни Цінне, з'явився ряд люксових готелів.

Перша світова війна зупинила туризм, але зображення битв на плато Цінне підвищили впізнаваність гір. У військовій пропаганді Цінне з обох сторін використовувались як символи гір, як позначення кордону та фортеці. Відомим є фото поховання 1918 року Зеппа Іннерколфера, який загинув 1915 року на горі Патерн. Подання похоронної процесії на фоні Цінне слугували оголошенню Іннерколфера мучеником та зміцненню міфу гір. У наступні часи фашизму патріотичні південно-тірольскі рухи перетворили Три Цінне на ікону єдиного Тіролю, коли зображення гір отримали релігійну та політичну символіку. Особливий вклад у популяризацію вигляду Трьох Цінне зробила пейзажна фотографія, яка в цей час набула розквіту у Південному Тіролі. Най перший погляд політично нейтральні фото гір передавали політичне послання, яке відкрито у фашистській державі висловити не було можливо[36].

Вже з 1900 року відомі використання Трьох Зубців у рекламі[37]. В першу чергу виробники харчової продукції з найближчого оточення використовують Три Зубці як частину назви: так містечко Добб'яко рекламує себе як «спільнота Трьох Зубців»[38]. А з 1998 року гірський забіг від Сестена до прихистку Три Цінне довжиною 20 км має назву «марафон Три Цінне»[39]. У рекламі масового туризму Південного Тіролю Три Зубці є частим сюжетом[40]. А італійська пошта в межах серії «Туризм» випустила поштову марку з малюнком гір[41] Стилізовані зображення Зубців можна побачити у логотипах багатьох фірм[42].

 Туристи на шляху до прихистку Три Цінне

Пішохідний туризм пережив перший розквіт на початку 20-го століття. 1908 року більше 2000 людей відвідало прихисток Три Цінне, збудований 1881 р.[34]. У час між світовими війнами туристичний потік залі збільшувався, а після Другої світової війни багато старих військових доріг були прилаштовані для туристичних цілей, що далі збільшило кількість відвідувачів[34].

Оточення Трьох Цінне є однією з найулюбленіших місць для пішохідного туризму в Доломітах, оскільки територія легко доступна по дорозі до прихистку Ауронцо. Шлях від прихистку Ауронцо до сідловини Патернсаттель та до прихистку Три Цінні дуже добре облаштований та має невеликий перепад висот. Він легкий для проходження навіть недосвідченими туристами, і тому в деякі дні на ньому утворюються справжні «пробки»[34].

Dumler, Drei Zinnen, S. 19–22 а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Grohmann не вказано текст Alpenvereinsführer, S. 123 Dumler, Drei Zinnen, S. 21–25 а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Schwenkmeier 33 не вказано текст Alpenvereinsführer, S. 144 Carl Diener: Die Sextener Gruppe. In: Eduard Richter, Deutscher und Österreichischer Alpenverein (Hrsg.): Die Erschließung der Ostalpen. 3, Verlag des Deutschen und Österreichischen Alpenvereins, Berlin 1894, S. 514. Dumler, Drei Zinnen, 28 Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 35 Dumler, Drei Zinnen, S. 31 Carl Diener: Die Sextener Gruppe. In: Eduard Richter, Deutscher und Österreichischer Alpenverein (Hrsg.): Die Erschließung der Ostalpen. 3, Verlag des Deutschen und Österreichischen Alpenvereins, Berlin 1894, S. 513. Dumler, Drei Zinnen, S. 62–63 Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 44–45 Viktor Schemfil: Die Kämpfe im Drei-Zinnen-Gebiet und am Kreuzberg bei Sexten 1915–1917. In: R. Klebelsberg (Hrsg.): Schlern-Schriften. 2. Auflage. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 1984, ISBN 3-7030-0170-4, S. 24–30. а б в Peter Kübler, Hugo Reider: Kampf um die Drei Zinnen. 4 Auflage. Athesia, Bozen 1992, ISBN 88-7014-231-0. Luca Visentini: Sextener Dolomiten. Athesia, Bozen 1983, ISBN 88-7014-319-8, S. 120. Holzer, Die Bewaffnung des Auges, S. 75 Dumler, Drei Zinnen, S. 78 Dumler, Drei Zinnen, 82-85 Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 59 Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, 60-63 Dumler, Drei Zinnen, S. 85–91 Wilhelm Eppacher: Berg- und Gipfelkreuze in Tirol. In: Raimund Klebelsberg (Hrsg.): Schlern-Schriften. 178, Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 1957, S. 99. Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 65–71 Alexander Huber, Michael Meisl: Pan Aroma. In: Bergsteiger. Frei durch das größte Dach der Alpen Nr. 11, Bruckmann, München Juli 2007, S. 84–92 (Stand: 19. September 2009). Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Dumler 28 не вказано текст Carl Diener: Die Sextener Gruppe. In: Eduard Richter, Deutscher und Österreichischer Alpenverein (Hrsg.): Die Erschließung der Ostalpen. 3, Verlag des Deutschen und Österreichischen Alpenvereins, Berlin 1894, S. 512. Dumler, Drei Zinnen, S. 91–93 Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 131 Michael Wohlleben: Michi Wohlleben und Ueli Steck gelingt die Nordwandtrilogie an den Drei Zinnen im Winter. In: Sebastian Eiden, kletterszene.com (Hrsg.): kletterszene.com. 0, kletterszene.com, München 2014, S. 0. Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, 148—153 Ueli Steck (21. September 2010). Trilogie in den Dolomiten. bergsteigen.com. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 22 вересня 2010.  Schwenkmeier, Huber, Drei Zinnen, S. 9 а б в г Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Maurer не вказано текст Amelia Edwards: Untrodden peaks and unfrequented valleys. A midsummer ramble in the Dolomites. Longman's, Green and Co., London 1873 (http://digital.library.upenn.edu/women/edwards/peaks/peaks.html ; Stand: 29. September 2009). Holzer, Die Bewaffnung des Auges, S. 22, 24, 28, 38, 64. Holzer, Die Bewaffnung des Auges, S. 16 Willkommen in Toblach, der "Gemeinde der Drei Zinnen". Einfach Südtirol. Процитовано 29. September 2009. [недоступне посилання з травня 2019] www.dreizinnenmarathon.com. Архів оригіналу за 17 вересня 2013. Процитовано 29. September 2009.  Holzer, Die Bewaffnung des Auges, S.43 Il turismo 2008. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29. September 2009.  Anton Holzer, Die Bewaffnung des Auges, S. 18
Photographies by:
Walwegs - Public domain
Statistics: Position
615
Statistics: Rank
158774

Коментувати

Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.

Безпека
456781923Click/tap this sequence: 2642

Google street view

Where can you sleep near Тре Чіме ді Лаворедо ?

Booking.com
487.376 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 2 visits today.