Документ на право володіння 1/8 частиною Великої Мідної гори, 1288 рік. Перша письмова згадка про копальню Велика Мідна гора. Тут її згадано під назвою Tiskasjöberg. Документ зберігається у Національному архіві Швеції.

Археологічні і геологічні дослідження показали, що видобуток міді тут був ще приблизно у 850 році. На момент першої письмової згадки про копальню у 1288 році, вона вже мала певне значення.

У 1347 році король Магнус IV Еріксон видав гірничий закон, в якому докладно було розглянуто права й обов'язки гірників і власників Мідної гори. Значною мірою завдяки Коппарбергу Швеція в середині XVII ст. стала основним постачальником міді, даючи 2/3 обсягу європейського видобутку. В цей час на руднику працювало більше тисячі осіб, приблизно стільки ж було зайнято на допоміжних роботах і на витопі міді, причому численні металургійні печі розташовувались по периметру Мідної гори. Поселенням, зосередженим поряд з рудником, у 1641 році було надано статус гірничого міста, число мешканців якого становило 6 тис. осіб.

До XVII ст. розробка велась відкритим способом, причому настільки інтенсивно, що на місці гірського масиву утворився величезний кар'єр. Пізніше в боках цього котловану почали споруджувати підземні виробки, значна частина яких представлена величезними камерами, що повторювали форму рудних тіл.

На копальні було кілька значних обвалів ґрунту. Провалля утворилося тут 1687 року внаслідок обвалу старих копальських споруд і розширилося ще більше від обсипання ґрунтів, особливо значного у 1833 і 1876 роках. У 1890-х роках яма мала 385 м у довжину, 211 м вшир, 96 м у глиб. Наприкінці 19 століття рудокопи в багатьох місцях працювали при денному світлі. На дні ями були входи у шахти. Машини приводилися у дію водяною силою.

У 1719 році на глибині 134 м, у насиченій купервасом ґрунтовій воді, знайшли вціліле від розкладання тіло молодого рудокопа, що загинув при обвалі ґрунтів у 1670 році, тобто 49 років тому. У цьому тілі одна стара жінка на ім'я Маргарет Олсдоттер (швед. Margaret Olsdotter) впізнала свого загиблого нареченого. Це був Матс Ісраельссон (швед. Mats Israelsson, його прозвали Фет-Матс[sv]. Випадок послугував сюжетом для багатьох художніх — у поезії, прозі і драматургії і, навіть, музичних творів у Швеції й Німеччині.[1] Цей випадок став сюжетом, зокрема, для балади Генріха Гейне, а також був використаний у новелі Ернеста Гофмана.

↑ Bo G Jansson. Fet-Mats. Den förstenade gruvdrängen i sakprosa och som inspirationskälla till dikt och konst från 1719 till 2010 [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]. — Världsarvets Världar. Studier # 1. — Falun: Högskolan Dalarna. — 2010, також Fet-Mats: den förstenade gruvdrängen i sakprosa och som inspirationskälla till dikt och konst från 1700-talet till idag. — 2009. (швед.)