Батько Фрідріх-Вільгельм І запам'ятався грубістю, войовичістю, скупістю і неповагою до науковців, хоча Європою вже крокувала доба просвітництва. Так, про геніального німця Лейбніця король відгукувався з неповагою, бо, як казав король, Ґотфрід Вільгельм Лейбніц не здатен навіть стояти на варті. Сина ( кронпринца ) батько тиранив і той навіть зробив спробу втекти за кордон. Кронпринца перехопили і навіть хотіли віддати під трибунал як дезертира, та обійшлося. Бо він мало чим нагадував батька, багато читав, полюбляв французьку літературу, сам писав вірші. Він кохався в музиці, грав на флейті, за що отримав прізвисько - король-флейтист. Саме при його дворі пізніше деякий час працюватиме французький філософ і письменник Вольтер. Але він наслідував батька в войовничості і провів три війни, розширивши зброєю кордони свого королівства.

Король полюбляв бароко і рококо, і не гнався за новомодним класицизмом, який вже підкорював Європу. Тому і Новий палац витримано в стилі пізнього бароко, а більшість його залів - в стилістиці рококо. Проект створив Йоган Готффрід Бьорінг.

Палац почали будувати по закінченню Семирічної війни, а його будівництво мало політичну мету доводити сусідам могутність і велич Пруссії. Для побудови відвели східну частину парку Сан-Сусі. Новий палац не планувався як королівська резиденція, а призначався для свят, для «життя напоказ» та для житла вельможних гостей. Сам Фрідріх ІІ казав, що це палац для вихвалянь. Апартаменти для короля були спроектовані в одному з крил палацу.