23 серпня 1946 було прийнято постанову Уряду про будівництво перших черг комбінату № 817 з виробництва плутонію (Челябінськ-40; ПО «Маяк»). До складу комбінату спочатку входили три об'єкти: об'єкт «А» — промисловий реактор, об'єкт «Б» — радіохімічний завод, об'єкт «В» — металургійний завод. Науковим керівником комбінату 817 був І. В. Курчатов; директорами комбінату на стадії його створення і становлення були П. Т. Бистров, Є. П. Славський, Б. Г. Музруков; головним інженером був Є. П. Славський; начальником будівництва — М. М. Царевський, головним інженером будівництва — В. А. Саприкін.

Початок історії ПО «Маяк» і міста Озерська поклали перші працівники заводу N817. Генеральний план будівництва підприємства з переробки збройового плутонію, прийнятий у квітні 1946 р., передбачав спорудження житлового селища на 5 тис. осіб.

Аварія 1957 року

29 вересня 1957 року на підприємстві сталася техногенна аварія — через порушення системи охолодження зруйнувалася ємність із високорадіоактивними відходами. Вибух повністю зруйнував ємність із неіржавної сталі, яка містила 70—80 т відходів, зірвав і відкинув убік на 25 метрів бетонну плиту перекриття каньйону — комірки для ємності у заглибленій бетонній споруді. Зі сховища в навколишнє середовище було викинуто суміш радіонуклідів загальною активністю 20 млн Кі.

Радіоактивні речовини рознесло на сотні квадратних кілометрів. Заражена територія, що утворилася внаслідок наслідків аварії, називається «Східно-Уральський радіоактивний слід»[1].

Викид радіації 2017 року

У листопаді 2017 року в районі підприємства «Маяк» було зареєстровано аномально високий рівень радіації[2]. Одночасно сліди радіоактивного штучного ізотопу рутенію-106 поширилися Європою у вересні та жовтні[3]. Такого викиду в континентальному масштабі не було з часів аварії на ЧАЕС. У січні 2018 року Французький інститут радіозахисту та ядерної безпеки (англ. Institute of Radioprotection and Nuclear Security) повідомив, що джерело забруднення знаходиться на півдні Уральських гір Росії[4]. У доповіді виключається можливість випадкового викиду з ядерного реактора, заявляючи, що це, ймовірно, пов'язане з переробленням використаного ядерного палива[4].

І російський уряд, і «Росатом» тоді заперечували факт випадкового витоку на «Маяку»[5][6]. Та все ж 20 листопада Росія визнала свою причетність до забруднення, але продовжувала приховувати його джерело, заявляючи, що причиною забруднення міг стати супутник, що згорів у атмосфері[7].

Історія в датах 9 червня 1948 — виведено на проєктну потужність перший в СРСР уран-графітовий промисловий реактор «А» («Аннушка»). Зупинений 16 червня 1987. 22 грудня 1948 — введено в експлуатацію радіохімічний завод з виділення збройового плутонію. 26 лютого 1949 — введено в експлуатацію хіміко-металургійне виробництво. Червень 1949 — отримано необхідну кількість плутонію для виготовлення першої атомної бомби, яка була випробувана 29 серпня 1949. Червень 1950 — березень 1966 — введені в експлуатацію сім реакторів для напрацювання збройового плутонію, останній з них був зупинений 1 листопада 1990. 1955 — створено дослідно-промисловий цех для виробництва радіоактивних ізотопів. 8 червня 1962 — введено в експлуатацію завод з виробництва радіоактивних ізотопів. 1977 — введено в експлуатацію комплекс РТ-1 по регенерації опроміненого ядерного палива. 9 березня 1982 — введено в експлуатацію реактор «Руслан». 2 травня 1988 — введено в експлуатацію реактор «Людмила». 25 червня 1991 — введено в експлуатацію цех заскловування високоактивних рідких відходів. 1997 рік — на підприємстві розпочато реалізацію програми високозбагачений уран — низькозбагачений уран «рос. ВОУ - НОУ». 1999 рік — розпочато широкомасштабну конверсію промислових реакторів. 2003 рік — прийнято в експлуатацію Сховище радіоактивних матеріалів (ХДМ — рос. Хранилище делящихся материалов). 2008 рік — початок реалізації Федеральної цільової програми «Ядерна та радіаційна безпека».↑ Щур, Марія (28 квітня 2021). Заперечення, неправда і міфи. Як СРСР приховував найбільшу ядерну аварію перед Чорнобилем. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ Walker, Shaun; Devlin, Hannah (21 листопада 2017). Russian nuclear facility denies it is source of high radioactivity levels. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ Вчені зафіксували сплеск радіації в кількох країнах Європи. www.unian.ua (укр.). Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ а б Вчені довели, що загадкова радіоактивна хмара з рутенієм-106 прийшла до Європи з Росії. Що сталося на заводі під Челябінськом. ТСН.ua (укр.). 16 серпня 2019. Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ Що відомо про радіоактивну хмару, яка накрила Європу. nv.ua (укр.). Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ Mishandling of spent nuclear fuel in Russia may have caused radioactivity to spread across Europe. www.science.org (англ.). Процитовано 26 квітня 2023.  ↑ Свобода, Радіо (8 грудня 2017). «Росатом»: джерелом радіоактивного викиду восени міг бути згорілий в атмосфері супутник. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 26 квітня 2023.