У деяких джерелах вказується, що заселення архіпелагу розпочалося у V столітті до н. е. племенами з Індії, а згодом — із Шрі-Ланки. У країні поступово осідали араби, перси, малайці. В інших джерелах зазначається, що деякі острови були заселені людьми приблизно 3500 років тому, і мальдівська етнокультура сформувалася приблизно 2500 років тому внаслідок арійської міграції з Індії та Шрі-Ланки, а також під впливом південноіндійських дравідів, вихідців із Західної Азії та Африки в період раннього середньовіччя.

Перша письмова згадка про острови датована 947 р. — саме тоді їх відвідав арабський мандрівник. 7 липня 1153 р. — перша згадка про султанат, тоді ж офіційною релігією на островах став іслам. 1344 року острови відвідав відомий арабський мандрівник Ібн Батута, який 18 місяців служив там як каді (мусульманським суддею).

Із XIV ст. до 1968 p. островами правила династія султанів Діді. Араби, португальці та голландці почали в XVI ст. боротьбу за архіпелаг. 1558 року португальці захопили Мале. Під час повстання місцевого населення 1573 р. португальців було повністю винищено (у деяких джерелах вказується, що португальців вигнали). Нинішній алфавіт «Тану Акуру» fiy.no запроваджено в XVI ст. У мові динехі відстежується відчутний вплив арабської. 1640 року на островах висадилися голландці і протягом 1645—1796 р. острови перебували «під опікою» голландського Цейлону (Шрі-Ланка). У XVIII ст. Мале відвідали пірати і зруйнували його вщент.

 

Мапа Британських Мальдівів (1920)

1796 року британські війська вигнали голландців із Цейлону, а Мальдіви включили до своїх захищених колоній. У 1860-х роках, внаслідок повстань іслаїлітської секти Мусталитів британські війська мусили залишити Мальдіви[1]. Невдовзі перемога клану Какааге, що був на боці британців, над кланом Азіріге повернула британців, які наприкінці 1887 року офіційно оголосили про створення протекторату Мальдіви. 16 грудня 1887 року губернатор Цейлону підписав договір з султаном островів, згідно з яким Мальдіви залишалися під захистом Британії зберігаючи за собою право на внутрішнє самоврядування, але адміністрація не посягатиме на зовнішню політику держави та суверенність. Статус островів був подібний до інших британських протекторатів у регіоні Індійського океану, включаючи Занзібар та Договірний Оман. У 1892 році Велика Британія уклала з місцевими правителями Виняткові угоди, що забороняли їм та їхнім наступникам без згоди Великої Британії укладати договори і вступати у відносини, поступатися, продавати, здавати в оренду або давати дозвіл на захоплення будь-якої частини своєї території третьою державою.

Під час британської епохи, яка тривала до 1965 року, Мальдіви продовжували управлятися султанами обраними Меджелісом. Отже, Британія заохочувала розвиток конституційної монархії, і перша Конституція була проголошена в 1932 році. Проте угоди з Великою Британією не надавали повновладдя султану та уряду, що привело до повстання мобсів. Конституцію публічно було скасовано[2].

Під час Другої світової війни на атолах Ган, Хізадху і Адду була розміщена британська військова база де діяв тимчасовий торговий пункт, що дозволяв уряду отримувати паливо та іншу сировину. 27 лютого 1941 року біля берегів атола Адду затонув італійський крейсер «Ramb I»[3].

 

Президент Мальдівської Республіки Мохаммед Амін Даді

У 1943 році султан Хасан Нураддін II зрікся престолу. Обраний новим султаном Абдул Маджид відмовився від трону, в результаті чого країною стала правити регентська рада на чолі з сином Абдул Маджида — Хасаном Фарідом. У 1952 році Абдул Маджид і Хасан Фарід померли, і парламент обрав Мохамеда Аміна наступним у лінії успадкування трону, однак султан вирішив перейти на республіканську форму правління і в 1953 році після проведеного референдуму став першим президентом Мальдівів скасувавши султанат, який існував 812 років. За роки свого правління Амін Діді провів реформу освіти та розглянув певні питання стосовно прав захисту жінок. Під час його лікування на Цейлоні, уряд був  повалений, і по поверненню на батьківщину Аміна ув'язнили на острові Каафу. За допомогою групи прихильників він спробував повернутися в Мале, але спроба не вдалася, і він був знову ув'язнений на острів. Оскільки стан здоров'я Аміна погіршився, його перевели до в'язниці на острові Вихаманафуш, де він і помер в 1954 році[4][5].

Після падіння республіки був проведений черговий референдум, на якому 98 % виборців проголосували за відновлення монархії. 7 березня 1954 року султанат було відновлено: султаном обрали Мохаммеда Фареда Діді[6].

 

Прапор Республіки Сувадіве

 

Герб Республіки Сувадіве

Докладніше Сувадівська об'єднана республіка

Самопроголошена невизнана держава, яка існувала у 1959—1963 роках і вимагала відокремлення від Мальдівського султанату. До її складу входили атоли Адду, Хувадху та місто Фувахмулах на атолі Гнавіяни. Столицею держави було обране місто Хізатху на атолі Адду[7]. Президентом оголошеної республіки був обраний Абдулах Афід[en] (1916—1993), який був освіченою людиною і добре розумів англійську мову працюючи перекладачем на британській військовій базі на атолі Ґан. Після падіння республіки Абдулла Афіфа було заслано на Сейшельські острови, де він помер через 30 років. Південні остров'яни все ще згадують його, як «наш Афіда»[8].

Незалежність країні у повній формі було надано 26 липня 1965 р.

Султанат ліквідовано 11 листопада 1968 p., і країна стала республікою, першим президентом був Ібрахім Насір. 11 листопада 1978 р. президентом став Момун Абдул Гаюм. До Британської Співдружності країна знову вступила 1982 року. 4 листопада 1988 р. Гайюм, спираючись на допомогу 1600 індійських парашутистів, придушив спробу військового перевороту, яку вчинили тамільські найманці зі Шрі-Ланки. Його переобирали президентом 1983, 1988, 1993 та 1998 pp. Наступну конституцію було ухвалено 1 січня 1998 року.

У серпні 2008 року Мальдіви ухвалили нову конституцію, згідно з якою президент республіки обиратиметься всенародним голосуванням. Раніше главу держави обирали депутати Народного меджлісу (парламенту) таємним голосуванням, а після вибір парламентаріїв схвалювався всенародним референдумом. Політичні реформи ініціював президент Гайюм.

У перших в історії Мальдів прямих президентських виборах брали участь п'ять кандидатів. Серед них: тодішній президент М. А. Гайюм, кандидат від опозиційної Мальдівськой демократичної партії М. Нашид і представник Республіканської партії, колишній міністр фінансів Гасимо Ібрагим. Першим президентом Республіки Мальдіви, обраним всенародним голосуванням, став Мохамед Нашид. Кандидат від опозиції набрав 54 % голосів, тоді як діючий президент Момун Абдул Гаюм — 46 %. Явка на виборах становила 87 %, при цьому в країні налічується 209 тис. виборців. Таким чином, 30-річне правління Гайюма скінчилося[4].

17 листопада 2013 року на посаду Президента посів кандидат від Прогресивної Партії Абдула Ямін. Суддя Ахмед Абдула Діді визнав перемогу недійсною, оскільки 5623 голоси належали недієздатним особам, серед яких були і померлі, а також деяким особам на час виборів не виповнилося 18 років. Все ж таки він став 6 президентом республіки не зважаючи на звинувачення щодо нечесного голосування[4].