Долина Лаутербруннен наприкінці 19-го або початку 20-го ст. Шахтарі на прокладенні залізниці Юнгфрау бл. 1900 р.

Найстаріше свідчення поселення на довколишній території — єдина давньоримська монета, знайдена в Блюменталі. На час першої письмової згадки в 13-му сторіччі, землі долини належали фрайгерру Веденсвіля — у 1240 році фрайгерр Веденсвілля продав долину Зефінен Інтерлакенському абатству. Протягом сторіччя, абатство та інші місцеві володарі почали поширювати свою владу на Лаутербруннен та сусідні долини. Однак, бл. 1300 року володар Турна почав заселяти своїх валліських підданих у сусідню долину Льотчен та у високогір'я долини Лаутербруннен і до 1346 року валліські селища Лаутербруннен, Гіммелвальд, Мюррен, Сіхельлауенен та Траксельлауненен мали власні органи самоуправління та певний ступінь незалежності від абатства. Через три роки більша частина поселень Бернського високогір'я невдало повстала проти абатства, і ці валліські селища зазнали основного удару помсти абатства[1].

У 15-му ст. селища долини були частиною великої парафії Гштейга-бай-Інтерлакен (зараз частина Гштейгвілера). У 1487-88 роках мешканці селища Лаутербруннен побудували філіальну церкву парафії, а 1506 року парафія призначила постійного священика у церкву. 1528 року місто Берн прийняло протестантизм і почало насаджувати його у Бернському високогір'ї. Селище Лаутербруннен приєдналось до абатства та інших селищ у марній спробі протистояти новій вірі — після того як Берн переміг у встановленні нової віри на Бернське високогір'я, абатство було секуляризовано, а всі його землі анексовані. Селище Лаутербруннен стало центром нової протестантської парафії[1].

З кінця 16-го сторіччя на початку долини довкола Траксельлаунена почали будувати рудники з видобутку заліза та срібла. Плавильня була побудована у Цвайлучінен 1715 року для виплавки заліза з видобутої руди. Однак більшість прибутків йшли шляхетним власникам, а населення бідувало і у 18 столітті багато вступили до війська або емігрували до США.

Наприкінці 18-го сторіччя почала зростати популярність гірського туризму та підкорення гір, і іноземні альпіністи почали використовували громаду Лаутербруннен як відправну точки для вершин навколишніх Альп. Спочатку вони використовували сільську плебанію. Однак по мірі поширення відомості Лаутербруннену та з побудовою дороги з Інтерлакену 1834 року та залізниці Berner-Oberland-Bahn 1890 року почали будуватися готелі для туристів та інша туристична інфраструктура. Так були побудовані канатні дороги до Мюррену 1891 року та до Венгену 1893 року. Але найбільшим інфраструктурним проектом стала залізниця Юнгфрау, завершена 1912 року, зубчаста колія якої довжиною 9 км йде від Кляйне Шайдегг до найвищої залізничної станції у Європі у сідловині Юнгфрауйох майже повністю у тунелі крізь гори Айгер та Мьонх. У тунелі також розташовано дві станції, де пасажири можуть вийти та подивитися на гори та льодовики крізь вікна у стіні гори.

1909 року англійські брати Волтер та Арнольд Лунни популяризували серед іноземців катання на лижах, керлінг та бобслей у громаді Лаутербруннен, і ці змові види спорту привели до долини нових «зимових» туристів, перетворивши місцеву туристичну галузь з літньої у цілорічну. Однак туристична галузь долини невдовзі зазнала значного падіння через Першу світову війну, Велику депресію та Другу світову війну і почала відновлюватись лише після завершення останньої. З того часу у громаді побудовано багато нових готелів, пансіонів, шале, гірськолижних підйомників та фунікулерів та вертодром[1].

З 1 січня 1973 року громада Ізенфлу приєдналася до громади Лаутербруннен[2].

↑ а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою HDS не вказано текст ↑ Nomenklaturen — Amtliches Gemeindeverzeichnis der Schweiz [Архівовано 13 листопада 2015 у Wayback Machine.] (нім.) accessed 9 February 2013