Coupole d'Helfaut
( Купол Ельфо )Ку́пол Ельфо́ (фр. La coupole d'Helfaut, також відомий як Будмайданчик 21 нім. Bauvorhaben 21) — німецький бункер на півночі Франції, на території комуни Ельфо (департамент Па-де-Кале), у п'яти кілометрах південніше від Сент-Омера. Бункер було збудовано «Організацією Тодта» у 1943–1944 роках на місці закинутого вапнякового кар'єру, він мав призначення для захисту від бомбардування комплексу передстартового підготовлення та заправляння ракет Фау-2, що запускались для ударів по Лондону. У зв'язку з інтенсивними повітряними авіаударами союзних військ у 1943–1944 роках і викликаними цим руйнуваннями, завершення будівництва було визнане неможливим (хоча сам купол значних руйнувань не зазнав). З 1997 року споруда є частиною тематичного музею, присвяченого німецькій ракетній програмі часів Третього рейху.
Ку́пол Ельфо́ (фр. La coupole d'Helfaut, також відомий як Будмайданчик 21 нім. Bauvorhaben 21) — німецький бункер на півночі Франції, на території комуни Ельфо (департамент Па-де-Кале), у п'яти кілометрах південніше від Сент-Омера. Бункер було збудовано «Організацією Тодта» у 1943–1944 роках на місці закинутого вапнякового кар'єру, він мав призначення для захисту від бомбардування комплексу передстартового підготовлення та заправляння ракет Фау-2, що запускались для ударів по Лондону. У зв'язку з інтенсивними повітряними авіаударами союзних військ у 1943–1944 роках і викликаними цим руйнуваннями, завершення будівництва було визнане неможливим (хоча сам купол значних руйнувань не зазнав). З 1997 року споруда є частиною тематичного музею, присвяченого німецькій ракетній програмі часів Третього рейху.
Інтенсивні стратегічні бомбардування Німеччини, що проводились союзною авіацією, змусили німців до середини Другої світової війни вишукувати способи захисту своїх стратегічних об'єктів від повітряного знищення. До таких об'єктів належала й інфраструктура «зброї відплати» — ракети Фау-2.
Як вінець німецької ракетної програми, Фау-2 була першим у світі далекобійним балістичним керованим снарядом, взятим на озброєння і масово застосованим в бойових діях. Тим не менше, ракета Фау-2 мала низку слабких місць, зокрема, це була необхідність заправки рідким киснем перед запуском.
Виробництво рідкого кисню в масштабах, необхідних для частих запусків Фау-2 вимагало величезних промислових потужностей. Плановані темпи запуску — до 30-ти і більше ракет на добу — змушували будувати нові заводи з виробництва рідкого кисню за можливості як найближче до пускових установок, щоб мінімізувати втрати рідкого кисню від випаровування. Німецькі ВПС, що перебували у 1943 році на межі виснаження, були уже не в змозі надійно захистити пускові комплекси від інтенсивних бомбардувань.
Для забезпечення безперебійних запусків Фау-2, інженери полігону Пенемюнде (нім. Peenemünde Schießplatz) висунули ідею будівництва підземних бункерів, захищених від бомбардувань потужними перекриттями із залізобетону. Ці бункери повинні були стати цілими підприємствами із заправки та передстартового підготовлення ракет Фау-2 перед їх висуванням на бойові позиції. Незважаючи на опозицію інженера-адміністратора Вальтера Дорнбергера, котрий вважав, що такі бункери будуть занадто вразливі, концепція сподобалася Гітлеру, і той, керуючись вдалим досвідом будівництва залізобетонних закритих бункерів для підводних човнів на базах флоту, наказав розпочати будівництво відразу декількох велетенських споруд.
Коментувати