Прототипом для Хіральди став мінарет мечеті Кутубія в Марракеші (Марокко)[1]. 1184 року розпочалося будівництво за проектом архітектора Ахмеда бен Бану, у часи правління Абу Юсуфа Якуба аль-Мансура та період розквіту мавританського мистецтва в Андалусії. Продовжив керувати будівництвом Алі-аль-Ґумарі, а завершив вже сицілійський архітектор Абу Лейт Аль-Сікіллі в 1198 році.[2] Вежа є частиною мінарета Великої мечеті Севільї. За часів арабського правління Хіральду вінчали чотири мідних позолочених кулі. У хроніці короля Альфонсо Мудрого зазначено, що коли сонце освітлювало кулі, їх відблиск виднівся на відстані дня шляху від міста. Плоский дах мінарету використовули як обсерваторію, тоді найбільшу в Європі.

Після завоювання Фердінандо III в 1248 році Севільї, мечеть використовували як собор. Пізніше перебудувавши в готичному стилі. Мінарет, однак, зберіг свою первісну форму і став використовуватися як дзвіниця Севільського собору.

1568 року кордовський архітектор Ерман Руїс добудував вежу в стилі іспанського Ренесансу[3], додавши нову квадратну дзвіницю, увінчану трьома послідовно меншими ярусами «ліхтарів». На верхній стояла на кулі чотириметрова бронзова статуя Віри з прапором у руках та на висоті 83 метри служила флюгером (на ісп. giralda)[4]. Статуя виконана в 1568 році скульптором Бартоломе Морелем.

Хіральда єдина мусульманська споруда, яка вистояла в тривалу 16-місячну облогу Севільї християнами в часи Реконкісти. З оглядового майданчика відкривається чудовий вид на Севілью.

Спочатку Ла Хіральда називалася не вся дзвіниця, а статуя, яка своїми розмірами та масивністю справляла сильне враження на сучасників. Проспер Меріме в «Душах чистилища» стверджує, ніби севільський «чичероне вам розповість, як дон Жуан зробив дивну пропозицію Хиральді — бронзовій фігурі, яка вінчає мавританську вежу собору, і як Хіральда його прийняла».