Рештки пітекантропа, що було знайдено на Яві Індуїстський храм в Прамбанані

На берегах річки Соло 1891 року Еженом Дюбуа було знайдено рештки людини Homo erectus (яванська людина), що мають вік 1,7 млн років[1].

Острів було відкрито європейцями в 1511 році після взяття Малакки. Того ж року Альбукерк послав 3 кораблі відшукувати країну, яка виробляє мускатний горіх і гвоздичний плід. Флотилія пропливла повз острів, ознайомившись з його північним узбережжям[2]. Останнє індуїстське королівство на острові, Маджапахіт, було зруйновано в 1520 році, після чого на острові виникали королівства, що існували дуже недовго. З південним берегом португальці до кінця XVI століття не були знайомі. Ява ділилася в той час на султанства Матарам, Бантам, Джакатра і Черібон. Султани цих держав надіслали власні посольства і пропонували Альбукерке свою дружбу, після чого почалися торгові стосунки[2].

У 1596 році на березі султанства Бантам з'явилися голландці під начальством Хутмана, вони нічого важливого не досягли і поїхали в 1598[2]. У 1602 році була заснована Голландська Ост-Індійська компанія, яка помалу витіснила з Яви португальців, відбираючи в них ринок за ринком, а проти англійських поселенців на островах Банда пустила в хід всілякі інтриги. У 1603 році вона утвердилася в Джакатрі (Djakatra, Jakatra), в 1604 році — в Бантамі. Вже 1610 року голландська Вест-Індійська компанія заснувала власну факторію. В березні 1619 року голландці завоювали Джакатру, знищивши місто, на цьому місці вони заснували місто Батавію, яка стала столицею індійських володінь Голландії. Оволоділи Черібоном, потроху послабили Матарам і в 1678 році примусили його володаря визнати свою залежність від Голландії. У 1683 році голландці примусили султана Бантама Абдулкахара віддати їм свою столицю, в 1742 році ця держава зробилося леном Голландської Ост-Індійської компанії[2]. У 1749 році від Матараму відокремилося султанство Джок'якарта, коли напад макассарців і мадурців загрожував загибеллю імператору Матарама, він змушений був звернутися за допомогою до голландців, які прогнали його ворогів, але за це змусили його визнати себе в ленній залежності від Голландії, а потім в середині XVIII століття довільно розділили його царство на дві частини, віддавши одну законному спадкоємцю престолу, який отримав титул «Susuhunan», а іншу — далекому родичу його. З цього часу правителі жили в строгому підпорядкуванні голландцям, які приставили до їхніх дворів резидентів, наклали на них різні обмеження і при їх столицях побудували форти[2].

Під час влади Наполеона Ява на деякий час потрапила під контроль Англії (1811–1816), потім знову повернулася під управління Нідерландів за Паризьким мирним договором 1815 року[2]. Після ряду повстань в 1820-1830-х років голландці остаточно утвердились на острові: проклали шляхи, ввели розумну систему управління. Влітку 1883 року виверження вулкана Кракатау та страшний землетрус завдав величезної шкоди острову і погубив до 40 тис. чоловік[2].

На початку XX сторіччя 99 % населення Яви складали місцеві малайські народності, що сповідували іслам суннітського напрямку. Християн налічувалось лише 20 тис., брахманістів (навколо гори Теангер) — 3 тис. Колоніальна влада, власники та господарі плантацій, гуртові торговці разом налічували близько 35 тис. осіб.[2]. Китайській еміграції протидіяли адміністративними та законодавчими перепонами, але вже на той час їхня чисельність перевищувала чисельність європейців. Невелику громаду складали також мусульмани-араби та малайці. Здебільшого матроси та власники суден[2]. Нідерландська, або Острівна Індія (нід. Insulindie) керувалась генерал-губернатором з Бейтензоргу (неподалік від Батавії). В центральній частині острова над місцевим населенням зберігалось управління сусухананом Суракарти та султаном Джок'якарти. Вони мали в своєму розпорядженні навіть власні армії. Великі латифундії займалися експортними культурами та належали голландцям (849 тис. га) і китайцями (189 тис. га). Багато земель було продано в індивідуальне володіння під час панування на острові англійців (1811—1816 роки). Голландці не продавали землі, але роздавали в оренду на 75 років (118 тис. га). Більша частина земель становило суспільне землеволодіння («десса» відповідає російському «міру»)[2]. Економіка острова носила аграрний характер, промисловість була кустарно-ремісничою (фарбування тканин батік, виготовлення кинджалів «крис» та музичних інструментів гаммеланг). 2 тис. км залізниць замінили чудову мережу колісних шляхів. Головними товарами ввезення були: бавовняна пряжа, тканини, залізо та металеві вироби, сушена та в'ялена риба. Вивозили: цукор, каву, тютюн, чай, індиго, цинхону, рис[2]. На той час на острові працювало більше 450 приватних та державних початкових шкіл, в яких навчалось приблизно 65 тис. учнів[2]. Система правосуддя на острові складалась з двох гілок: європейських судів для європейців та місцевих судів для тубільців, що керувались законами, закладеними в адаті (звичаї) та шаріаті (Коран). У буцигарнях знаходилось 25 тисяч засуджених[2].

У 1942–1945 роках Ява була окупована Японією, зараз є частиною республіки Індонезія.

↑ (англ.) de Vos, J.P.; P.Y. Sondaar, (9 грудня 1994). Dating hominid sites in Indonesia (PDF). Science Magazine 266 (16): 4,988–4992. doi:10.1126/science.7992059.  ↑ а б в г д е ж и к л м н п Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Брокгауз не вказано текст