Про Ямайку Христофор Колумб почув від індіанців під час другої експедиції. Вони стверджували, що на сусідньому острові, трохи на південь, можна знайти багато золота. 1494 року іспанці відкрили острів і нарікли його на честь королівської сім'ї островом Фердинанда й Ізабелли, проте назва не прижилася й залишилася місцева, індіанська, Шамаїка, що означає «земля джерел». У 1508 році почалась іспанська колонізація острова, в ході якої все корінне населення (араваки) було винищене[1]. З 1513 року для роботи на цукрових плантаціях іспанські колонізатори почали завозити чорношкірих рабів з Африки[1].

1655 року острів захопили англійці (офіційно приєднаний до Англії 1670). На березі великої природної гавані, недалеко від нинішнього Кінгстона, англійці звели форт. Біля форту стало рости місто Порт-Рояль. Незабаром він придбав славу «самого грішного міста в усьому християнському світі», так як туди з острова Тортуга перемістилася «столиця» морських розбійників. В кінці XVII століття в місті Порт-Ройяль було 8 тисяч мешканців, з них — півтори тисячі піратів. Пірати грабували іспанські кораблі, звозили здобич в Порт-Рояль, що призвело до процвітання міста. Однак 7 червня 1692 року велика частина цього «розпусного Вавилона» в результаті землетрусу зникла в морській безодні. Зрадівши, церква католицької Іспанії поспішила повідомити, що «Бог покарав нечестиве місто за гріхи».

Однак на той час англійці вже міцно влаштувалися на Ямайці, перетворивши острів у велику «цукрову» колонію — на Ямайці інтенсивно розвивалися плантації цукрової тростини. Велика частина плантацій розташовувалася на рівнинах півдня острова. Внутрішні райони Ямайки використовувалися для випасу худоби. Промисловість Ямайки виробляла цукор-сирець, патоку — мелясу і знаменитий ямайський ром.

Англійцям доставляли чимале занепокоєння повстання негрів-рабів. За приблизно 150 років, до початку XIX століття, було не менше 30 таких повстань. Уже в другій половині XVII століття а в найвіддаленіших гірничо-лісистих районах Ямайки влаштувалися марони — утікачі негри-раби і їх нащадки, які створили щось на зразок власної держави. Вони здійснювали набіги з метою захоплення худоби та інших грабежів, і в підсумку англійці в кінці XVIII століття провели депортацію маронів в Африку (в Сьєрра-Леоне, де вони заснували місто Фрітаун).

Внаслідок масових виступів рабів 1823—1824 та 1831—1832 1833 року було скасовано рабство (остаточно 1838). Проте й після цього колишні чорношкірі раби влаштували повстання 1865[1]. 1918 року відбувся перший загальний робітничий страйк. Піднесення національно-визвольної боротьби в період Другої світової війни 1939—1945 змусило уряд Великої Британії запровадити часткове самоврядування. В 1958—1961 роках Ямайка входила до створеної Великою Британією Федерації Вест-Індії[1].

6 серпня 1962 року держава здобула незалежність, проте залишилася в складі Співдружності націй, очолюваної Великою Британією. В 1972 році до влади прийшла Народ.-національна партія (ННП), яка проводила політику, спрямовану на демократизацію країни, розвивала взаємовигідне співробітництво з усіма країнами. 1975 року країна встановила дипломатичні відносини з СРСР, було укладено ряд угод про економічне і науково-технічне співробітництво, торгівлю, культурний взаємообмін, судноплавство, повітряне сполучення. 1980 року до влади прийшла Лейбористська партія Ямайки (ЛПЯ), її уряд провадив політику, спрямовану на всебічний розвиток приватного сектора, залучення іноземного капіталу, встановлення тісних торговельно-економічних зв'язків із США[1].