Стародавні записи відзначали, що місце поблизу селища Ісабар, на схід від озера Дал, було присвячене богині Дургі[1]. Це місце на березі озера називали Сурешварі, поряд били джерела Сатадгара[1].

Могольські правителі вирішили зробити Кашмір своєю літньою резиденцією через його привабливість[2][3]. Клімат Кашміру був досить м'яким для Індії, а на околицях озера було багато джерел, тому моголи стали розбивати навколо озера сади, будувати палаци та павільйони[4]. Після смерті Аурангзеба 1707 року почався розпад могольської імперії[5], до Кашміру вторглися пуштуни і приєднали його до Дурранійської держави; вони правили кілька десятиліть[6]. 1814 року сикх Ранджит Сінґх приєднав Кашмір до своєї держави, незабаром намісники Кашміру поєднали Кашмірську долину, Джамму, Гілгіт-Балтистан, Ладакх та деякі інші гірські райони. Проблеми, створені тоді, не вирішено донині[7][8].

 

Могольський сад Нішад Баґх

За Бритіш Радж (правління британців), Срінагар знову отримав свій курортний статус: англійцям був приємним м'який клімат долини, а Гімалаї надавали чарівності Кашміру. Виміряна температура озера коливалася від -1 до 11 °C взимку та 12-30 °C влітку. Якщо взимку температура повітря падала до -11 °C, то озеро починало замерзати[9]. Хоча догри-правителі Кашміру[en] (сикхи зробили Гулаба Сінґха з клану Джамвал, який виділився з догра, намісником Кашміру, незабаром він відокремився від сикхів) обмежили право англійців на будівництво будинків у Кашмірі, ті швидко знайшли спосіб обійти заборону і почали купувати будинки-човни на озері Дал. Тоді говорили «кожен з них — це маленький шматочок Англії, що плаває озером Дал»[2].

Після здобуття незалежності багато людей продовжили жити в будинках-човнах, з'явилися човни-сади, човни-майстерні та човни-готелі. Шикари-будинки на озері Дал стали негласним символом Срінагара. Попри війни, кашмірці намагаються популяризувати Срінагар та озеро Дал «як дорогоцінний камінь у кашмірській короні»[10][11][12].