Арени Арля (фр. Arènes d'Arles) — римський амфітеатр, побудований наприкінці I ст. н. е., під час розширення міста за Флавіїв. У 1840 з ініціативи Проспера Меріме внесений до переліку історичних пам'яток Франції.
У 1981 визнаний ЮНЕСКО об'єктом світової спадщини (як частина ансамблю давньоримських пам'яток Арля).
Арльський амфітеатр на гравюрі XVIII століття. На зображенні видно численні споруди, зведені всередині арен
Амфітеатр Арля (вигляд з середини)Амфітеатр був розрахований на 25 000 глядачів. Будова мала 3 поверхи, й на кожному поверсі - 60 арок, 136 м в довжину і 109 у ширину; там проводилися як перегони колісниць, так і гладіаторські бої. На аренах організовували видовища аж до кінця Римської імперії. Зокрема 255 року імператор Требоніан Галл провів на них тріумф на честь своїх перемог над варварами, а на початку IV століття Костянтин влаштував ігри на честь народження старшого сина. Останні в римську епоху змагання проводив Майоріан; за повідомленням Прокопія Кесарійського, франкський король Хільдеберт 539 року ненадовго відродив цю традицію[1].
Вінсент ван Гог «Арени Арля». 1888Починаючи з VI століття арени використовувалися як фортеця; спочатку в амфітеатрі ховалися від нашестя варварів, потім до нього прибудували чотири башти, перетворивши на повноцінний замок. Усередині амфітеатру було зведено понад 200 будівель і 2 церкви. Лікар і географ Ієронім Мюнцер після відвідання Арля 1495 року описав забудову в амфітеатрі, як квартал жебраків[2] Французький король Франциск I під час відвідин Арля 1516 року також висловив жаль про занедбаний стан амфітеатру та будівель в ньому.
Виселення мешканців арен почалося наприкінці XVIII століття та завершилося 1825 року[3]. 1830 року в амфітеатрі пройшла перша за багато століть театралізована вистава, присвячена завоюванню Алжиру; тоді ж був проведений і бій биків.
У наші дні амфітеатр — головна туристична пам'ятка міста. На аренах Арля регулярно влаштовуються бої биків, спектаклі, концерти, реконструкції битв гладіаторів[4].
Споруда амфітеатру в Арлі була мотивом картин Вінсента ван Гога та Пабло Пікассо.[5]
↑ Société de statistique, d’histoire et d’archéologie de Marseille et de Provence. 1851, volume 14-15, S. 298–299. ↑ Louis Stouff:Arles au Moyen Age. S. 26. ↑ Émile Fassin: Bulletin archéologique d’Arles. 1890, n° 12, S. 186–190. ↑ Toros & Ferias [Архівовано 8 серпня 2013 у Wayback Machine.] (фр.) ↑ les arènes d’Arles en 1960 [Архівовано 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] (фр.)
Коментувати