Історія Вірменії  Держави та утворення Айраратське царство • Велика Вірменія • Мала Вірменія
• Цопк • Софена • Марзпанська Вірменія• Вірменський емірат
Анійське царство • Сюнік • Васпуракан • Ташир—Дзорагет
Арцах • Хачен • Карс • Царство Варажнуні
Кесун • Едеса • Мелітена • Пір • Кілікія
Шах-Арменіди • Хамс • Арран • Чухур-Саад • Карабах
Вірменська область • Еріванська губернія
Єлизаветпольська губернія • Перша Республіка
Вірменська РСР • Республіка Вірменія • НКРВійни та битви Війни: Парфія • Туреччина• Грузія •Азербайджан • Карабах
Битви: Тигранакерт • Арташат • Рандея • Аварайр
Варнакерт • Севан • Манцикерт • Гарні • Бітліс •
Сардарапат • Апаран • КаракілісРелігії Язичництво • Мітраїзм
Вірменська апостольська церква
Павликіани • Тондракійці • КатолицизмГеографія Вірменія (Західна • Східна)
Вірменське нагір'я • КілікіяДинастії Гайкіди • Єрвандіди • Арташесіди
Аршакуні • Арцруніди • Багратуні
Рубеніди • Хетуміди • Лузіньяни • КюрикідиНаціонально-визвольний рух Арменакан • Гнчак • Дашнакцутюн • Фідаї
Цегакрон • АСАЛА • МіацумТематичні статті Вірмени • Етногенез • Культура • Мова • Вірменське питання
Геноцид • Вірменофобія • Амшенці • Діаспора
Столиці • Матенадаран • Вірменознавство • Вірменське Відродження • ШляхтаХронологіяПортал «Вірменія»

Вірменія — одна з найдавніших держав Малої Азії та Закавказзя. Вірменія — перша країна, яка прийняла християнство як державну релігію (відповідно до традиційної дати у 301 р.).[1]

Доісторична епоха

Сліди проживання давньої людини були виявлені в різних районах Вірменського нагір'я: в Арзні, Нурнусі та інших місцях були виявлені стоянки з кам'яними знаряддями, в Разданській ущелині, Лусакерті і т. д. були знайдені печери-житла. Вік найстаріших палеолітичних кам'яних знарядь становить 800 тисяч років. Були також знайдені стоянки первісних людей епохи неоліту. У горах були виявлені численні наскельні малюнки зі сценами полювання. Близько 10 тисяч років тому на зміну полюванню і збиральництву прийшли скотарство і землеробство. Перші землеробські та скотарські поселення виникли в Араратській долині, в Шираку та в інших місцях.

На території сучасного Єревана в районі Шенгавіта у 1938 р. було виявлено поселення початку Бронзової доби, що датується V-III тисячоліттями до нашої ери.[2][3][4]

Були знайдені циклопічні фортеці, культові споруди, житла, датовані III-I тисячоліттями до нашої ери.

Дані археологічних розкопок підтверджують, що жителі Вірменського нагір'я ще в глибоку давнину оволоділи багатьма ремеслами. Так, відомо, що ще в V-IV тисячолітті до н. е. вони вміли плавити мідь, а в II тисячолітті до н. е. — залізо.

Античність

Історично, з часів античності і аж до початку XX століття, Вірменією називалася область, населена вірменами принаймні з XX ст. до н. е. і тягнулася від Кури до верхів'їв Тигра, Євфрату, і озера Урмія,[5] територією в 357 900 км².[6] Назва відома з кінця VI ст. до н. е. (На картах найбільших істориків і географів давнини Вірменія відзначена поряд з Персією, Сирією та іншими стародавніми державами; показові карти Гомера, Гекатея Мілетського, Птолемея і багатьох інших), коли Вірменія відзначена як сатрап Перської імперії. Після розпаду імперії Олександра Македонського виникли вірменські царства: Айраратське царство і Софена, потім завойовані Селевкідами; після розгрому останніх римлянами на початку II ст. до н. е. виникло три вірменських царства: Велика Вірменія, Мала Вірменія і Софена. При Тиграні II Велика Вірменія перетворилася у величезну імперію, що простяглася від Палестини до Каспійського моря;[5][7] проте Тигран був розбитий римлянами і позбувся всіх завоювань, крім власне Великої Вірменії (Вірменське нагір'я між Євфратом, Курою і Урмією) і Софени, територією приблизно 220 000 км². Згодом Велика Вірменія перетворилася на буферну державу між Парфією і Римом.[6] У 387 р. Велика Вірменія піддалася розділу: основна частина відійшла до Персії, менша — до Риму, потім Велика Вірменія була завойована арабами.

Середньовіччя Новий час З ХХ століття дотепер

Вірменія — незалежна республіка з 1918, зайнята Червоною армією в 1920, стала союзною республікою СРСР у 1936. У зв'язку з пригніченням в Азербайджанській РСР християнського вірменського населення на території Нагірно-Карабаської Автономної Області, на мітингах у Єревані в 1988 відбувалися мітинги з екологічними вимогами, окрім яких був заклик перевести Нагірно-Карабаську область з-під управління Азербайджанської РСР під управління Вірменської РСР, що викликало війну із сусіднім Азербайджаном 1987—1994 рр. У 1991 Вірменія бойкотувала проведення референдуму СРСР, провела відкрите голосування за незалежність. Вірменія приєдналася до СНД у грудні 1991, незалежність країни визнана в січні 1992. Стала членом ООН у 1992. 12 травня 1994 у Бішкеку між Республікою Вірменією, Нагірно-Карабаською Республікою та Азербайджаном було досягнуто угоди про припинення вогню. У вересні 2020-го року війна набрала нових обертів. Азербайджан зміцнився підтримкою Туреччини, в той час, як Вірменія сподівалася лише на себе та підтримку зброєю з боку Росії. На початку жовтня Азербайджан розпочав операцію по звільненню Карабаху. Вірмени дуже постраждали. Відбулося три спроби докінчити все мирно: першого й другого разу за посередництва Америки, але вони були невдалими .На третій раз зустріч президентів Вірменії та Азербайджану відбулася у Росії і вона була вдалою. За угодою Вірменія повинна була забрати війська з території Азербайджану, визнати територію Азербайджанською та добровільно дати дозвіл на побудову дороги територією Вірменії дороги з Азербайджану до Нахічеваню[8]

У червні-липні 2015 у Єревані відбувалися масові протести проти підвищення тарифів на електроенергію корупції, що дістали назву ElectricYerevan, «революція розеток», «ЕлектроМайдан» тощо. Владі вдалося придушити виступи.

↑ WCC church and country profile: Armenia [Архівовано 9 липня 2008 у Wayback Machine.](англ.) ↑ Shengavit [Архівовано 9 травня 2008 у Wayback Machine.]

In those trenches he (Hakop Simonyan) isolated four distinct strata, the earliest from the late fifth millennium and the latest from the early to mid-third millennium BC.

↑ Земледельцы Северного Кавказа и Закавказья [Архівовано 2013-06-25 у Wayback Machine.]

Повсюду, где природные условия были благоприятны для посевов и выпаса скота, располагались поселки родов или больших семей. В горных зонах для таких поселков выбирались возвышенные места; на равнине естественный холм постепенно вырастал за несколько столетий существования поселков на одном и том же месте. Эти поселки в южных районах (в Армении) состояли из домов, возведенных из сырцового кирпича на каменном фундаменте. Типичный жилой дом был круглым в плане помещением диаметром 5—7 м, с опорным камнем для столба в центре. Столб, по-видимому, поддерживал перекрытие.

↑ Круглые дома Араратской долины [Архівовано 25 серпня 2009 у Wayback Machine.]

На ряде поселений куро-араксской культуры можно наблюдать, как круглые дома (в нижних горизонтах) заменяются четырехугольными (в верхних слоях). … Возможно, такая же картина развития архитектуры имела место в Мохраблуре, на Араратской равнине, где в самых верхних уровнях более чем восьмиметрового слоя куро-араксской культуры выявлены прямоугольные постройки (Арешян Г. Е., Кафадарян К. К., 1975. 398).

↑ а б Encyclopedia Iranica. Armenia And Iran. Архів оригіналу за 21 січня 2012. Процитовано 29 липня 2010.  ↑ а б ЭСБЭ, ст. Армения. Архів оригіналу за 21 грудня 2012. Процитовано 29 липня 2010.  ↑ Академия Наук СССР. Всемирная История. т.2. М., 1956, стр. 421 ↑ .https://www-bbc-com.cdn.ampproject.org/v/s/www.bbc.com/ukrainian/features-54912350.amp?amp_js_v=a6&amp_gsa=1&usqp=mq331AQHKAFQArABIA%3D%3D#aoh=16103839001297&amp_ct=1610383964874&referrer=https%3A%2F%2Fwww.google.com&amp_tf=Джерело%3A%20%251%24s&ampshare=https%3A%2F%2Fwww.bbc.com%2Fukrainian%2Ffeatures-54912350