Першим поселенням на місці Стамбула вважають неолітичне селище, яке було розташоване в районі сучасної станції стамбульського метро Єнікапи. Воно датоване 6500 до н. е. Перший за часом пам'ятник культури на Анатолійському березі Босфора — курган Фіартепе датується 5500-3500 до н. е.

Фракійські племена, що заселили береги Босфору наприкінці II тисячоліття до н. е., збудували поселення Семистра і Ліґос (останнє на Палацовому мисі, біля сучасного палацу Топкапи (1100 — 1000 рр. до н. е.). У 685 році до н. е. на мисі Мода (сучасний Кадикьой) греки з Мегари заснували поселення Калхедон.

У 667 року до н. е. на місці фракійського Ліґоса мегарцями на чолі з Бізасом було засноване нове місто. На честь ватажка колоністів воно отримало ім'я Візантій. У 512 — 478 році до н. е. Візантій перебував під владою Персії. Після звільнення увійшов до складу Афінської архе. У 411 — 409 і 405- 389 рр. до н. е. — тимчасово перебував під контролем Спарти, у 364 році до н. е. — Фів. У 357 році до н. е. остаточно виходить із підпорядкування Афін.

У 340 році до н. е. Візантій взяв в облогу Філіпп II Македонський, але місто вистояло. У 227 році до н. е. місто атакували кельти (галати), які згодом оселилися на північному березі Золотого Рогу. У 74 р. до н. е. Візантій увійшов до складу Римської республіки. У 193 році місто після трирічної облоги було захоплене Септимієм Севером. Він наказав зруйнувати міські мури та позбавити Візантій усіх пільг і привілеїв.

У 324–330 роках Костянтин Великий збудував на місці Візантія нову столицю Римської імперії, яку згодом на честь імператора почали іменувати Константинополь. За часи Костянтина у місті було зведено 30 палаців і храмів, 4 тисячі великих житлових будинків, по півтори сотні лазень і пекарень, 8 водогонів, 2 театри, цирк і новий іподром. У 395 році Римська імперія остаточно розпалася навпіл. Константинополь став столицею Східної або ж Ромейської (Візантійської) імперії. За часів Феодосія II навколо міста збудували нові мури.

Найвищого розквіту Візантія досягла за часів імператора Юстиніана І (527–565). Він розгорнув у столиці нечуване за масштабами будівництво. У 532–537 був зведений собор Святої Софії — на ті часи найбільший у світі християнський храм. У 625–626 Константинополь тримали в облозі перси і авари. У 670, 674–678, 717–718 рр. місто штурмували араби, 705 року біля мурів столиці з'явилися болгари, 860, 874, 944, 1043 на місто нападали руси. Після поразки під Манцикертом в 1071 році східний кордон імперії відсунувся майже до передмість Константинополя. Олексій I Комнін змушений був звернутися по допомогу до хрестоносців. Проте поява Єрусалимського королівства і активне просування на Схід західних конкурентів — венеційців, генуезців, пізанців завдали удару по економіці візантійської столиці. Невдоволений цим Андронік I Комнін у 1183 р. скасував привілеї італійських торговців і вигнав їх за межі імперії. Венеційці помстилися під час четвертого хрестового походу західні лицарі спочатку взяли Константинополь в облогу, а 13 квітня 1204 року здобули місто штурмом і розграбували.

Константинополь був перетворений на столицю нової держави, що отримала назву Латинська імперія. Повернути собі місто грекам вдалося лише 15 липня 1261 року, коли мешканці відкрили браму перед володарем Нікейської імперії Михаїлом VIII Палеологом.

 

«Вступ Мехмеда II до Константинополя у 1453 році». Бенжамін Констант, 1876

Проте Палеологам не вдалося зупинити занепад Константинополя, його населення скорочувалося, особливо відтоді, коли сусідські султани з династії Османів почали об'єднувати під своєю владою до того розрізнені турецькі князівства Малої Азії та поступово захоплювати візантійські міста і провінції. 29 травня 1453 року місто було взято військами османського султана Мехмеда Завойовника і у 1457-58 стало столицею імперії. Самі турки називали його на свій лад — Стамбул (тур. İstanbul), проте офіційно місто не перейменовували і навіть в офіційних документах фігурувала і назва Константинополь (осман. قسطنطينيه‎, тур. Kostantiniyye).

Знелюднене місто було швидко заселено. Більшість християнських церков перетворено на мечеті. Збудовано палаци Ескі-Сарай і Топкапи, у центрі міста з'явився Великий базар. За часів правління Сулеймана Пишного в 1520–1566 роках місто переживає нову «золоту добу». Головний архітектор Сулеймана Сінан будує, зокрема, мечеть Шехзаде (закінчена у 1548) і мечеть Сулейманіє. За часів Ахмеда I навпроти Святої Софії зводять Блакитну мечеть (1609–1616).

Осман II у 1622 р. вирішив перенести столицю на схід — до Дамаска або ж Алеппо, але був вбитий яничарами. За часів султана Селіма III (1789–1807) розпочато реформи («нізам-и джедід»), які продовжили Махмуд II і Абдул-Меджид I («танзимат»). У 1845 році в Стамбулі збудовано перший постійний Галатський міст, у 1850 році по Босфору пішли пароплави. Після перемоги у Кримській війні резиденцію султана перенесли до палацу Долмабахче, збудованого за європейським зразком. 1868 відкрили Галатасарайський ліцей. 1870 — університет. У 1871 році в Стамбулі з'явилася перша трамвайна лінія, в 1875 році — підземний фунікулер Тюнель, у 1889 — залізничний вокзал.

 

Панорамний вигляд міста в 1870-х з Галатської вежі

У 1908 р. спалахнула Молодотурецька революція. У 1914 р. «молоді турки» втягнули імперію у Першу світову війну на боці Німеччини. Після підписання Мудроського перемир'я Стамбул окупували англійські й французькі війська. Влада султана обмежувалася стінами його палацу.

У країні спалахнула нова революція, яку очолив Мустафа Кемаль. Столицею новоствореної Турецької Республіки стала Анкара, Стамбул втратив свій столичний статус. 28 березня 1930 року ухвалено закон про пошту, який заборонив в офіційних документах і поштових відправленнях використовувати назву Константинополь. Єдиною офіційною назвою міста залишилося найменування Стамбул.

Починаючи з кінця 1940-х і на початку 1950-х років Стамбул зазнав великих змін: будувалися нові площі (наприклад, площа Таксим), бульвари і проспекти, інколи на місці знесених історичних будівель. Починаючи з 1970-х років населення Стамбула почало швидко зростати, оскільки люди з Анатолії мігрували, щоб влаштуватися на численних нових заводах, які будувалися на околиці міста. Це раптове різке збільшення міського населення збільшило попит на житлове будівництво, і багато раніше віддалених сіл і лісів стали частиною Великого Стамбула. Незаконне будівництво призвело до того, що 65 % будівель в Стамбулі будуються без належного планування[2].

 

району Стамбула