ایران

Іран
Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 Soroush.javadian - CC BY-SA 4.0 Sima Farshid - CC BY-SA 4.0 Dardodel - CC BY-SA 4.0 Diego Delso - CC BY-SA 4.0 Arashk rp2 - CC BY-SA 3.0 Hamidrezabazargani - CC BY-SA 4.0 Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Shahab P. - CC BY-SA 4.0 Daryaafzali - CC BY-SA 4.0 Beluchistan - CC BY-SA 2.0 Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 مهدی احدزاده - CC BY-SA 4.0 Shahab P. - CC BY-SA 4.0 Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Meysem - CC BY-SA 3.0 Delphine74 - CC BY-SA 3.0 Didehjahan Bahram - CC BY-SA 4.0 Diego Delso - CC BY-SA 4.0 Örlygur Hnefill - CC BY 2.0 Dardodel - CC BY-SA 4.0 Aref jm - CC BY-SA 4.0 https://www.flickr.com/photos/ninara/ - CC BY 2.0 Mohammad Reza Domiri Ganji - CC BY-SA 4.0 Ali Karimzadeh 1355 - CC BY-SA 4.0 Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 Omid Jafarnejad - CC BY 3.0 Carole Raddato - CC BY-SA 2.0 Örlygur Hnefill - CC BY 2.0 Andrew.Lorenzs - Public domain Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Navid Alizadeh Sadighi - CC BY-SA 4.0 Örlygur Hnefill - CC BY 2.0 Soroush.javadian - CC BY-SA 4.0 Ninara from Helsinki, Finland - CC BY 2.0 Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 جواد یوسفی - CC BY-SA 4.0 Beluchistan - CC BY-SA 2.0 Örlygur Hnefill - CC BY 2.0 Beluchistan - CC BY-SA 2.0 Soroush.javadian - CC BY-SA 4.0 Delphine74 - CC BY-SA 3.0 Mehdi Rafiei - CC BY-SA 4.0 Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 Morteza salehi70 - CC BY-SA 4.0 Rezazabet - CC BY-SA 4.0 ninara - CC BY-SA 2.0 Bernard Gagnon - CC BY-SA 4.0 Dolphinphoto5d - CC BY-SA 4.0 Edriss bahrampour - CC BY-SA 4.0 No images

Context of Іран

Іра́н (перс. ایران[ʔiɾɒn] — Країна аріїв), офіційна назва — Ісла́мська Респу́бліка Іра́н (перс. جمهوری اسلامی ایران‎ — Джомгурі-є Есламі-є Іран) або застаріла назва Пе́рсія — держава у Західній Азії. зі столицею у Тегерані. З 83 мільйонами населення, це 17-та за чисельністю населення країна світу. Територія площею 1 648 195 км², робить її другою за розміром країною Близького Сходу та 17-ю у світі. Межує на заході з Іраком, на північному заході — з Азербайджаном, Вірменією, Туреччиною, на півночі — з Туркменістаном, на сході — з Афганістаном та Пакистаном. На півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному сході — Перською затокою. Її центральне розташування в Євразії та Західній Азії та близькість до Ормузької протоки надають їй геостратегічного значення. Тегеран — політичний та економічний центр Ірану, і найбільш...Читати далі

Іра́н (перс. ایران[ʔiɾɒn] — Країна аріїв), офіційна назва — Ісла́мська Респу́бліка Іра́н (перс. جمهوری اسلامی ایران‎ — Джомгурі-є Есламі-є Іран) або застаріла назва Пе́рсія — держава у Західній Азії. зі столицею у Тегерані. З 83 мільйонами населення, це 17-та за чисельністю населення країна світу. Територія площею 1 648 195 км², робить її другою за розміром країною Близького Сходу та 17-ю у світі. Межує на заході з Іраком, на північному заході — з Азербайджаном, Вірменією, Туреччиною, на півночі — з Туркменістаном, на сході — з Афганістаном та Пакистаном. На півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному сході — Перською затокою. Її центральне розташування в Євразії та Західній Азії та близькість до Ормузької протоки надають їй геостратегічного значення. Тегеран — політичний та економічний центр Ірану, і найбільше і найнаселеніше місто Західної Азії, яке має понад 8,8 мільйонів жителів у місті та 15 мільйонів у метрополії.

На території сучасного Ірану була створена одна з найдавніших у світі цивілізацій, історія якої починається з утворення еламітських царств у IV тисячолітті до н. е., які вперше були об'єднані іранськими народами у VII столітті до н. е., досягла піку своїх територіальних володінь у VI столітті до н. е. за Кира Великого, чия імперія Ахеменідів простягнулася від Східної Європи до долини Інду, і була однією з найбільших імперій в історії. Імперія потрапила під правління Олександра Македонського у IV столітті до н. е. і була поділена на кілька елліністичних держав. Іранський заколот у III столітті до н. е. встановив Парфійське царство, після якого у III столітті слідувала Сасанійська імперія, провідна світова держава протягом наступних чотирьох століть.

Арабські мусульмани завоювали імперію в VII столітті, а подальша ісламізація Ірану призвела до занепаду колись домінуючої релігії зороастризму. Внесок Ірану в мистецтво, філософію та науку поширився на увесь мусульманський світ та за його межі під час золотої доби ісламу. Протягом наступних двох століть перед тим, як турки-сельджуки та хулагуїдські монголи завоювали регіон, виникла низка місцевих мусульманських династій. Піднесення корінних сефевідів у XV столітті призвело до відновлення єдиної іранської держави та національної ідентичності, а також перехід країни до шиїтського ісламу, що ознаменувало перелом у іранській та мусульманській історії.

За Надер Шаха Іран був однією з найпотужніших держав XVIII століття, хоча до XIX століття низка конфліктів із Російською імперією призвела до значних територіальних втрат. Перська конституційна революція на початку XX століття створила конституційну монархію та перший законодавчий орган країни. Переворот 1953 року спровокований Великою Британією та США, призвів до більш автократичного правління Мохаммеда Рези Пахлаві та посилення політичного впливу Заходу. Шах розпочав у 1963 році широкомасштабну серію реформ, відому як Біла революція, що сприяло зростанню промисловості, земельним реформам та розширенню прав жінок. Водночас, повсюдне невдоволення монархією зберігалося, що призвело до Ісламської революції, яка встановила нинішню Ісламську Республіку. Більшу частину 1980-х, Іран вів війну з Іраком, що призвело до мільйонних жертв та економічних спустошень для обох сторін.

Політична система Ірану містить елементи президентської демократії та ісламської теократії під управлінням автократичного «Верховного лідера». Іран вважається авторитарною державою зі значними обмеженнями та зловживаннями щодо прав людини, включаючи жорстоке придушення масових протестів, несправедливі вибори та обмежені права жінок і дітей.

Іран є членом-засновником ООН, ЕОС, ОІС та ОПЕК. Країна вважається регіональною і середньою потугою, а її великі запаси викопного палива, включаючи найбільші світові запаси природного газу та треті за величиною зареєстровані запаси нафти, надають їй значного впливу на міжнародну енергетичну безпеку та світову економіку. Багата культурна спадщина країни частково відображена на 22-х об'єктах світової спадщини ЮНЕСКО, третьою за чисельністю в Азії та десятою у світі. Історично багатоетнічна країна, Іран залишається плюралістичним суспільством, яке складається з численних етнічних, мовних та релігійних груп, найбільші з яких — перси, азербайджанці, курди, мазендеранці та лури.

Україна офіційно вважає Іран співучасником Росії у злочині агресії, воєнних злочинах та терористичних актах проти неї. За це у травні 2023 року проти республіки на 50 років було введено секторальні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

More about Іран

Basic information
  • Currency Іранський ріал
  • Native name ایران
  • Calling code +98
  • Internet domain .ir
  • Mains voltage 220V/50Hz
  • Democracy index 2.2
Population, Area & Driving side
  • Population 86758304
  • Область 1648195
  • Driving side right
Історія
  • Докладніше: Історія Ірану
     Стародавній Іран. Перше державне утворення — Елам (виділено червоним) і сусідні народи — перси, парфяни, мідійці, касити; держави Вавилон і Ассирія

    Історія державності в Ірані — одна з найдавніших у світі. Протягом століть ця країна відігравала ключову роль на Сході. Перська імперія при Дарії I простягалася від Греції і Лівії до річки Інд. Іран був сильною та впливовою державою в XVII і XVIII століттях, але під кінець XIX століття перетворився на напівколоніальну державу.

    У 1935 у західних країнах назву Персія замінено на Іран.

    У 1979 після Ісламської революції Іран проголошений ісламською республікою.

    Стародавній Іран

    Заселення території Ірану припадає на глибоку давнину (див. Зарзійська культура). Іранські народи стають панівними на його терені до початку I тисячоліття до н. е.. Частина племен (перси, мідійці, бактрійці, парфяни) осіла в західній частині плоскогір'я; кімерійці, сармати, алани, белуджі оселилися на сході і вздовж узбережжя Оманської затоки.

    ...Читати далі
    Докладніше: Історія Ірану
     Стародавній Іран. Перше державне утворення — Елам (виділено червоним) і сусідні народи — перси, парфяни, мідійці, касити; держави Вавилон і Ассирія

    Історія державності в Ірані — одна з найдавніших у світі. Протягом століть ця країна відігравала ключову роль на Сході. Перська імперія при Дарії I простягалася від Греції і Лівії до річки Інд. Іран був сильною та впливовою державою в XVII і XVIII століттях, але під кінець XIX століття перетворився на напівколоніальну державу.

    У 1935 у західних країнах назву Персія замінено на Іран.

    У 1979 після Ісламської революції Іран проголошений ісламською республікою.

    Стародавній Іран

    Заселення території Ірану припадає на глибоку давнину (див. Зарзійська культура). Іранські народи стають панівними на його терені до початку I тисячоліття до н. е.. Частина племен (перси, мідійці, бактрійці, парфяни) осіла в західній частині плоскогір'я; кімерійці, сармати, алани, белуджі оселилися на сході і вздовж узбережжя Оманської затоки.

    Першою значною іранською державою стало Мідійське царство, засноване наприкінці VIII — початку VII століття до н. е., зі столицею в Хамадані. Мідійці швидко встановили контроль над усім західним Іраном і частково над східним. Спільно з вавилонянами мідійці розгромили Ассирію, захопили північне Межиріччя й Урарту, а пізніше — Вірменське нагір'я.

    Ахеменіди
    Докладніше: Імперія Ахеменідів, Ахеменіди та Культура Ахеменідського Ірану
     Перська імперія у 500 до н. е. Реконструкция Персеполя

    У 553 до н. е. молодий перський цар Аншана і Парси Кир з роду Ахеменідів виступив проти мідійців. Кир захопив Екбатани і оголосив себе царем Персії та Мідії. При цьому мідійський цар Іштувегу був полонений, але пізніше звільнений та призначений намісником в одну з сатрапій. До своєї смерті в 529 до н. е. Кир II Великий підпорядкував імперії Ахеменідів всю Західну Азію від Середземномор'я й Анатолії до Сирдар'ї. Раніше, в 546 до н. е., Кир заснував у Фарсі столицю свого царства — Пасаргади, де і був похований.

    Син Кира Камбіс II розширив володіння імперії батька до Єгипту і Ефіопії. В епоху розквіту Перська імперія займала територію від річки Інд до середземноморського узбережжя, вглиб Єгипту по долині Нілу до Судану, Анатолію до Фракії і Македонії.

    Парфія та Сасаніди
    Докладніше: Селевкіди, Парфія та Держава Сасанідів
     Держава Сасанідів на початку VII століття

    Після смерті Олександра Македонського в 323 до н. е. його імперія розпалася на кілька окремих держав. Велика частина території сучасного Ірану відійшла до Селевкії, однак парфянський цар Мітрідат незабаром почав завойовницькі походи проти селевкідів і включив до складу своєї держави Іран, а також Межиріччя.

    У 92 до н. е. між Парфією та Римом проведена межа по руслу Євфрату, але римляни майже відразу вторглися в межі західних парфянських сатрапій та зазнали поразки. У відповідному поході парфяни захопили весь Левант і Анатолію, але були відкинуті військами Марка Антонія назад до Євфрату. Незабаром після цього в Парфії одна за одною спалахували громадянські війни, викликані втручанням Риму в боротьбу між парфянською та грецькою знаттю.

     Дербент — «Північні ворота» Ірану

    У 224 Ардашир Папакан, син правителя невеликого містечка Хейр в Парсі, розгромив армію парфян Артабана IV і заснував другу Іранську імперію — Іраншахр («Царство аріїв») — зі столицею в Фірузабаді, ставши засновником нової династії — Сасанідів. Посилився вплив аристократії та зороастрійського духівництва, почалися гоніння на іновірців. Проведено адміністративну реформу. Сасаніди продовжили боротьбу з римлянами та з кочівниками Центральної Азії.

    За царя Хосрова I (531—579) почалася активна експансія: в 540 захоплена Антіохія, в 562 — Єгипет. Візантійська імперія потрапила до податкової залежності від іранців. Були зайняті прибережні області Аравійського півострова, в тому числі Ємен. У цей же час Хосров розгромив ефталітську держава на території сучасного Таджикистану. Військові успіхи Хосрова привели до розквіту торгівлі і культури в Ірані.

    Онук Хосрова I, Хосров II (590—628) відновив війну з Візантією, але після дуже вдалого початку наприкінці зазнавав поразки за поразкою. Військові витрати покривалися за рахунок непомірних податків з торговців і поборів з бідняків. У результаті по всій країні почали спалахувати повстання, Хосров був схоплений і страчений. Його онук, Йезігерд III (632—651) став останнім сасанідським царем. Незважаючи на припинення війни з Візантією, розпад імперії тривав. На півдні іранці зіткнулися з новим супротивником — арабами.

    Арабські та тюркські завоювання
    Докладніше: Аббасиди, Омеяди, Тахіриди, Газневіди та Тимуриди

    Арабські набіги на Сасанідський Іран почалися в 632 році. Найнищівнішої поразки іранська армія зазнала в битві при Кадісії в 637 році. Арабське завоювання Ірану тривало до 652 року, і він був включений до Халіфату Омеядів. Араби поширили в Ірані іслам, який сильно змінив іранську культуру. Після ісламізації Ірану бурхливо розвивалися в Халіфаті література, філософія, мистецтво, медицина. Іранська культура стала основою для початку золотої доби ісламу.

    У 750 році іранський генерал Абу Мослі-Хорасані очолив похід Аббасидів проти Омеядів на Дамаск, а потім на столицю Халіфату — Багдад. У подяку новий халіф дарував іранським губернаторам певну самостійність, а також взяв кількох іранців як візирів. Однак у 822 році Тахір I ібн Хусейн, губернатор Хорасану, проголосив незалежність провінції і оголосив себе родоначальником нової іранської династії — Тахіридів.

    Вже до початку правління Саманідів Іран практично відновив свою незалежність від арабів.

     Імперія Газневідів у XII столітті

    Незважаючи на прийняття іранським суспільством ісламу, арабізація в Ірані не мала успіху. Насадження арабської культури зустріло опір іранців і стало поштовхом до боротьби за незалежність від арабів. Важливу роль у відновленні національної самосвідомості іранців відіграло відродження перської мови і літератури, пік якого припав на IX—X століття. У зв'язку з цим здобула популярність епопея Фірдоусі «Шахнаме», цілком написана на фарсі.

    У 962 році тюркський полководець Алп-тегін виступив проти Саманідів і заснував державу Газневідів зі столицею в Газні (Афганістан). При Газневідах культурний розквіт Ірану продовжився. Їх послідовники Сельджуки перенесли столицю в Ісфахан.

    У 1220 році північний схід Ірану, що перебував у складі Хорезмського царства, зазнав вторгнення військ Чингіз-хана. Розорення зазнав весь Хорасан, а також території східних провінцій сучасного Ірану. Близько 50 % населення було вбито монголами. У результаті голоду та війн до 1260 року населення Ірану скоротилося з 2,5 млн до 250 тисяч осіб. Завершив завоювання Ірану онук Чингіз-хана Хулагу-хан. У заснованій ним державі його нащадки Ільхани правили до середини XIV століття.

    Тамерлан заснував столицю своєї імперії в Самарканді, однак він, як і його послідовники, волів відмовитися від насадження монгольської культури в Ірані.

    Централізація Іранської держави поновилася з приходом до влади династії Сефевідів, що поклали кінець правлінню нащадків монгольських завойовників.

    Ісламський Іран
    Докладніше: Сефевіди, Афшаріди, Зенди, Каджари та Пахлаві
     Ісмаїл I Імперія Сефевідів та її територіальні втрати Насер ед-Дін Шах (прибл. 1870) — найзначущіший шах династії КаджарівСефевіди

    Іслам шиїтського напрямку був прийнятий в Ірані як державна релігія при шаху Ісмаїлі I з династії Сефевідів в 1501 році. У 1503 році Ісмаїл розгромив Ак-Коюнлу і побудував на її руїнах нову державу зі столицею в Тебризі. Найвищого розквіту імперія Сефевідів досягла при Аббасі I, розгромивши Османську імперію та приєднавши до себе території сучасного Іраку, Афганістану, частини Пакистану, території Азербайджану, частини Вірменії і Грузії, а також провінцій Гілян і Мазендеран на березі Каспійського моря. Таким чином, володіння Ірану простягалися вже від Тигру до Інду.

    Столиця була перенесена з Тебризу в Казвін, а потім в Ісфахан. Завойовані території принесли Ірану багатство та процвітання, почався розквіт культури. Іран став централізованою державою, проведено осучаснення збройних сил. Однак після смерті Аббаса Великого імперія занепала. Невміле керівництво привело до втрати Кандагара та Багдада.

    У 1722 афганці здійснили набіг на Іран, з ходу взявши Ісфахан, і звели на престол Махмуд-хана. Тоді Надір-шах, полководець останнього правителя з Сефевідів, Тахмаспа II, вбив його разом із сином і встановив в Ірані владу Афшарідів.

    Афшаріди

    Першим ділом Надір-шах змінив державну релігію на сунізм, а потім розгромив Афганістан і повернув Ірану Кандагар. Відступаючі афганські війська бігли в Індію. Надір-шах закликав індійського могола, Мохаммед-шаха, не приймати їх, але той не погодився, тоді шах вдерся в Індію. У 1739 році війська Надір-шаха увійшли в Делі, однак незабаром там спалахнуло повстання. Іранці влаштували в місті справжню різанину, а потім повернулися в Іран, повністю розграбувавши країну.

    У 1740 році Надір-шах здійснив похід у Туркестан, у результаті якого кордону Ірану просунулися до Амудар'ї. На Кавказі перси дійшли до Дагестану. У 1747 році Надір-шах убитий.

    Зенди та Каджари

    Мапа 
    Перська імперія в 1850 році.

    У 1750 році влада перейшла до династії Зендів на чолі з Карім-ханом. Він став першим за 700 років персом, який став на чолі держави. Він переніс столицю в Шираз. Період його правління характеризується практично відсутністю війн і культурним розквітом. Хоча тоді й відбулася спустошлива епідемія чуми. Влада Зендів тривала лише три покоління, і в 1781 році перейшла до династії Каджарів. Засновник династії, євнух Ага-Мохаммед-хан, вчинив розправу над Зендами та нащадками Афшарідів. Зміцнивши владу Каджарів в Ірані, Мохаммед-хан влаштовує похід на Грузію, розгромивши Тбілісі і знищивши понад 20 тисяч жителів міста. Другий похід на Грузію в 1797 році не відбувся, оскільки шах був убитий власними слугами (грузином і курдом) у Карабасі. Незадовго до своєї смерті Мохаммед-хан переніс столицю Ірану в Тегеран.

    У результаті серії невдалих війн з Росією Іран при Каджарах втратила майже 50 % своєї території. Процвітала корупція, втрачався контроль над околицями країни. Після тривалих акцій протесту в 1906 році в країні відбулася Конституційна революція, в результаті чого Іран став конституційною монархією.

    У 1920 році в остані Гілян проголошена Гілянська Радянська Республіка, яка проіснувала до вересня 1921 року.

    Пахлаві
    Докладніше: Імперська Держава Іран

    У 1921 році Реза Шах Пахлаві скинув Ахмед-шаха і в 1925 році оголошений новим шахом.

    Пахлаві ввів в обіг термін «шахиншах» («цар царів»). При ньому почалася масштабна індустріалізація Ірану, була повністю осучаснена інфраструктура.

    У ході Другої світової війни шахиншах відмовив Великій Британії та СРСР в їхньому проханні розмістити свої війська в Ірані. Тоді союзники вторглися в Іран у ході операції «Співчуття», скинули шаха та встановили контроль над залізницями та нафтовими родовищами.

    У 1942 році суверенітет Ірану відновлений, влада перейшла до сина шаха — Мохаммеда. Однак СРСР, побоюючись можливої агресії з боку Туреччини, тримав свої війська в північному Ірані до травня 1946 року.

    Після війни шах Мохаммед Реза проводив політику активної вестернізації і деісламізації (див. ще світська держава ісламу), що не завжди знаходило розуміння в народі. Відбувалися численні мітинги та страйки.

    У 1951 році головою Уряду Ірану став Мохаммед Мосаддик, який активно займався реформаторством, домагаючись перегляду домовленостей щодо розподілу прибутків компанії «British Petroleum». Відбулася націоналізація нафтової промисловості Ірану. Однак у США негайно і за активної участі британських спецслужб розробляено план перевороту, здійснений в серпні 1953 року онуком президента Теодора Рузвельта — Кермітом Рузвельтом. Мохаммед Мосаддик був зміщений зі свого посту та поміщений у в'язницю. Через 3 роки він був звільнений і посаджений під домашній арешт, де й перебував до своєї смерті в 1967 році.

    У 1963 році з країни був висланий аятола Хомейні. У 1965 році учасниками групи «Фєдаянє Іслам» був смертельно поранений прем'єр-міністр Хасан Алі Мансур.

    У 1973 році заборонені всі політичні партії та об'єднання, заснована таємна поліція. До кінця 1970-х Іран охопили масові протести, які вилилися у повалення режиму Пахлаві і остаточне скасування монархії. У 1979 році в країні відбулася Ісламська революція і була заснована Ісламська республіка.

    Ісламська республіка
    Докладніше: Історія Ісламської Республіки Іран та Іранська ядерна угода

    Ісламська революція в Ірані стала переходом від шахського монархічного режиму Пахлаві до ісламської республіки на чолі з аятолою Хомейні — провідником революції та засновником нового порядку. Початком революції прийнято вважати масові антишахські протести в січні 1978 року, придушені урядовими військами. У січні 1979 року, після того як країну паралізували постійні страйки та мітинги, шах з родиною залишив Іран, і 1 лютого в Тегеран прибув Хомейні, який перебував у вигнанні у Франції. Аятоллу зустріли мільйони тріумфуючих іранців. 1 квітня 1979 року після проведення всенародного референдуму Іран офіційно проголошений ісламською республікою. 3 грудня того ж року була прийнята нова конституція.

    Внутрішньополітичні наслідки революції проявилися у встановленні в країні теократичного режиму мусульманського духовенства, підвищення ролі ісламу абсолютно у всіх сферах життя. Відбулися кардинальні зміни і в зовнішній політиці. Відносини Ірану зі США стали вкрай напруженими. Дипломатичні відносини розірвані 4 листопада 1979 року, коли в Тегерані було захоплено посольство США, а дипломати провели в заручниках 444 дні. Ватажки терористичної акції захоплення заручників (студенти, серед яких, за деякими даними, можливо, був майбутній президент Ірану, тоді — офіцер спецпідрозділу КПІР і активіст молодіжної організації «Установа згуртування єдності» — Махмуд Ахмадінежад) стверджували, що переслідували агентів ЦРУ, які нібито планували повалення революційного уряду. Вони також вимагали видачі шаха. Лише в 1981 році за посередництва Алжиру криза була розв'язана, і заручники відпущені на батьківщину. Не покращилися відносини і з СРСР — Ісламська революція практично збіглася за часом з введенням радянських військ в Афганістан. За деякими відомостями, спочатку планувалося захоплення саме радянського, а не американського посольства.

    Тим часом президент сусіднього Іраку Саддам Хусейн вирішив скористатися внутрішньою нестабільністю в Ірані і його натягнутими відносинами з країнами Заходу. Ірану були (не вперше) пред'явлені територіальні претензії щодо нафтоносних районів уздовж берега Перської затоки на схід від річки Шатт-ель-Араб. Зокрема Хусейн зажадав передачі Іраку західного Хузестану, де більшість населення становили араби і були величезні запаси нафти. Ці вимоги були знехтувані Іраном і Хусейн почав підготовку до повномасштабної війни. 22 вересня 1980 року армія Іраку форсувала Шатт-ель-Араб і вторглася в Хузестан, що стало для іранського керівництва повною несподіванкою.

    Хоча в перші місяці війни Саддаму Хусейну вдалося досягти чималих успіхів, наступ іракської армії було невдовзі зупинено, іранські війська перейшли в контрнаступ і до середини 1982 року вибили іракців з країни. Хомейні вирішив не зупиняти війну, плануючи «експортувати» революцію і в Ірак. Цей план спирався в першу чергу на шиїтську більшість східного Іраку. Однак після 6 років невдалих спроб наступу з обох сторін було підписано мирну угоду. Ірано-іракський кордон залишився незмінним.

    Протягом війни Ірак користувався політичною, фінансовою та військовою підтримкою більшості арабських країн, СРСР, а також США і їх союзників. У ході бойових дій іракська армія неодноразово застосовувала хімічну зброю, в тому числі проти мирних іранців. Понад 100 000 осіб в Ірані загинули від дії отруйних речовин. Загальні втрати Ірану у восьмирічній війні перевищують 500 000 осіб.

    У 1997 році президентом Ірану був обраний Мухаммад Хатамі, що проголосив початок проведення політики терпимого ставлення до культури і встановлення тісніших зв'язків з країнами Заходу. Наприкінці 1990-х європейські держави почали відновлювати перервані революцією економічні зв'язки з Іраном. Тим не менше США залишилися незмінні у своїй позиції. Американське керівництво висунуло Ірану звинувачення в спонсоруванні тероризму і розробках зброї масового знищення. Пізніше президент США Джордж Вокер Буш закріпив за Іраном ярлик країни «Осі зла».

    На початку 2024 року країна стала членом БРІКС[1].

    Масові демонстрації в Тегерані 
    Масові демонстрації в Тегерані
    Плакат поряд з колишнім посольством США. Блакитний текст внизу: Марг бар Амрико — «Смерть Америці» 
    Плакат поряд з колишнім посольством США. Блакитний текст внизу: Марг бар Амрико — «Смерть Америці»
    Масові демонстрації, 1979 
    Масові демонстрації, 1979
    Чорна п'ятниця, 1978[en], масові протести через стрілянину. 
    Чорна п'ятниця, 1978[en], масові протести через стрілянину.
     
     
     
    Аятола Хомейні сходить трапом з літака в аеропорту Мехрабад, ранок 1 лютого 1979 
    Аятола Хомейні сходить трапом з літака в аеропорту Мехрабад, ранок 1 лютого 1979
    П'ять країн офіційно стали новими членами БРІКС: подробиці. РБК-Украина (укр.). Процитовано 7 січня 2024. 
    Read less

Phrasebook

Привіт
سلام
світ
جهان
Привіт Світ
سلام دنیا
Дякую
متشکرم
до побачення
خداحافظ
Так
آره
Ні
خیر
Як ти?
چطور هستید؟
Добре, дякую
خوب، ممنون
Скільки це коштує?
قیمتش چنده؟
Нуль
صفر
Один
یکی

Where can you sleep near Іран ?

Booking.com
487.352 visits in total, 9.186 Points of interest, 404 Місця призначення, 37 visits today.