Александр Македонський

Греція вважається колискою західної цивілізації. Близько 3 тисяч років до н. е. на острові Крит виникла високорозвинена мінойська цивілізація, культура якої згодом поширилась і на материк. За нею слідувала крито-мікенська, або егейська культура. Пізніше виникали власне грецькі поліси, а також античні міста Північного Причорномор'я, Великої Греції, Малої Азії. Культура надзвичайного рівня розвитку ширилась усім середземноморським регіоном, що знайшло відбиття в архітектурі, театрі, науці та філософії. Поліси Афіни та Спарта відіграли провідну роль у перемозі над Персією, втім самі пізніше були затьмарені Фівами, а згодом Македонським царством. Останнє під проводом Філіппа II Македонського та його сина Александра Великого досягло надзвичайної могутності, яка була провісницею початку епохи еллінізму. Вона тривала до 146 року до нашої ери, коли Еллада опинилась у залежності від Римської імперії.

Подальший взаємовплив еллінської та римської культур формалізувався у культурі Візантійської імперії, створеної 330 року навколо Константинополя. Він залишався основним культурним центром впродовж тисячі років, до свого падіння під натиском Османської імперії 30 жовтня 1453 р. На початку османської доби представники грецької інтелігенції мігрували у країни Західної Європи, де відіграли важливу роль у західноєвропейському Відродженні. Проте система османських міллетів через ізоляцію допомагала православним грекам зберігати свої традиції впродовж чотирьох століть, сприяла їх згуртованості на основі релігії, яка відіграла важливу роль у формуванні сучасної грецької ідентичності.

 

Іоанн Каподистрія, перший Президент Греції

Свою незалежність від Османської імперії Греція здобула 1830 року після національно-визвольної війни 1821—1829 років. Першим президентом незалежної Греції став Іоанн Каподистрія. Проте Великі держави вирішили її долю — встановили монархію та запросили на грецький престол неповнолітнього Оттона Баварського з династії Віттельсбахів. Повстання 3 вересня 1843 року змусило короля Оттона надати Конституцію та заснувати представницькі Національні збори. Проте 1863 року Оттон був повалений, а на грецький престол запросили данського принца Вільгельма, який прийняв ім'я короля Георга І. На честь його коронації Велика Британія подарувала Греції Іонічні острови. 1877 року за ініціативою Харілаоса Трикупіса, найяскравішої фігури грецької політики того часу, король був позбавлений права впливати на Національні збори шляхом висунення вотуму недовіри прем'єр-міністру країни.

Після завершення Балканських воєн 1912—1913 років Греція змогла значно розширити свої території. У наступні роки політична боротьба між королем Костянтином I та харизматичним прем'єр-міністром Елефтеріосом Венізелосом розколола грецьке суспільство напередодні Першої світової війни. Після завершення останньої Греція вступила у війну з Туреччиною на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком. Ця війна призвела до втрати Грецією частини території та масового обміну населенням між двома країнами в рамках підписаного 24 липня 1923 Лозаннського мирного договору.

 

Прем'єр-міністр Елефтеріос Венізелос

28 жовтня 1940 року фашистська Італія зажадала від нейтральної Греції надати плацдарм для розміщення своїх сил, на що прем'єр-міністр Іоанніс Метаксас відмовив категоричним Ні (грец. Όχι), розуміючи, що тепер війна для Греції стає невідворотною. Хоча німецькі війська були виведені з території країни тільки 1944 року внаслідок дій радянської армії, що наступала у напрямку Югославії, з 1942 року Греція святкує 28 жовтня як загальнонаціональне свято — День Охі.

У громадянській війні 1946 року комуністична партія Греції зазнала поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована 21 квітня 1967 року після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 року Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 року було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найвпливовішими в країні.

1980 року Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 року вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). 1 січня 1981 року Греція вступила до ЄС. У Македонському питанні Греція і досі залишалася непохитною у своєму рішенні не визнавати Північну Македонію через спроби останньої заявити свої права на історико-культурну спадщину Македонії.

 

Чинний прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс

У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили країну та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції. Від весни 2010 року справжнім випробуванням для уряду Йоргоса Папандреу стали майже безперервні загальнонаціональні страйки, заворушення та теракти[1]. Проте боргова криза спричинила ще більше напруження та зрештою політичну кризу. У листопаді 2011 року Йоргос Папандреу пішов у відставку. Було сформовано уряд широкої коаліції на чолі із безпартійним Лукасом Пападімосом. Нові дострокові вибори в парламент відбулися 6 травня 2012 року[2], на яких перемогла Нова демократія (НД), а новим прем'єр-міністром став її лідер Антоніс Самарас.

Зрештою й НД не спромоглася вивести економіку Греції із рецесії. Наприкінці листопада 2014 року в Греції пройшли загальнонаціональні страйки проти заходів жорсткої економії[3][4]. Після цього опозиція на чолі із СІРІЗА виступила із вимогою дострокових виборів. Самарас ініціював проведення дострокових президентських виборів, які відбулися у три тури. Однак парламент так і не зміг обрати нового президента країни. 29 грудня 2014 року призначені нові позачергові парламентські вибори на 25 січня 2015 року[5]. На цих виборах перемогла раніше опозиційна ліворадикальна коаліція «СІРІЗА». Відтак Кабінет міністрів Греції очолив її лідер Алексіс Ципрас. Коаліцію сформували власне СІРІЗА та Незалежні греки[6].

Ципрас одразу проявив себе досить принциповим політиком, виступаючи проти нових економічних зобов'язань Греції та наполягаючи на реструктуризації або й списанні боргів. Призначений ним міністр фінансів Яніс Варуфакіс неодноразово офіційно заявляв про відмову подальшої співпраці із «трійкою» (місія ЄС, Європейського Центробанку та МВФ)[7]. 5 червня 2015 р. Греція відмовилась вчергове перерахувати кошти МВФ[8]. 26 червня 2015 р. Ципрас відхилив пропозицію по 5-міс. подовження програми фінансової допомоги Греції та різко розкритикував кредиторів, звинувативши їх у проведенні політики відносно Греції, заснованої на «шантажі та ультиматумах»[9]. 1 липня 2015 р. Греція фактично допустила технічний дефолт, не перерахувавши МВФ транш у розмірі 1,54 млрд[10]. 5 липня 2015 р. відбувся національний референдум про подальше прийняття фінансової допомоги. Усі ці події відбувалися на фоні жвавого обговорення можливого сценарію Grexit'у.

Втім 14 серпня 2015 р. після дебатів Грецький парламент підтримав новий план економічної допомоги Греції кредиторами в обмін на нові реформи та нові жорсткі заходи економії. Для прийняття рішення вистачило голосів опозиції, яку складали Нова демократія (НД), ПАСОК та «Ріка (To Potami)»[11], це довело, що СІРІЗА втратила більшість. 20 серпня 2015 р. після отримання першого траншу допомоги Алексіс Ципрас подав у відставку. Тимчасовий уряд Греції очолила Васіліка Тану-Христофілу[12]. На нових дострокових парламентських виборах 20 вересня 2015 р.[13] знову перемогла СІРІЗА, набравши 35,46 % (випередивши НД із 28,10 % голосами виборців)[14]. Нову коаліцію в парламенті сформували СІРІЗА та Незалежні греки 23 вересня 2015 р.