Context of Болгарія

Болга́рія (заст. укр. Болгарщина, болг. България), офіційна назва: Респу́бліка Болга́рія (болг. Република България) — держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова, займаючи 22 % його території. Межує на півночі з Румунією — вздовж Дунаю, на півдні — з Грецією і Туреччиною, на заході — з Сербією і Північною Македонією. На сході її омиває Чорне море. Столиця і найбільше місто — Софія. Інші великі міста: Пловдив (382 тис.), Варна (365 тис.), Бургас (226 тис.) Русе (167 тис.). Площа — 110,9 тис. км², що робить її 16-ю за розміром країною Європи, і найбільшою країною Балканського півострова. Загальна довжина державного кордону — 2245 км, з них 1181 км — наземний, 686 км — річковий, і 378 км — морський. Офіційна мова — болгарська, грошова одиниця — лев.

Однією з найраніших культур...Читати далі

Болга́рія (заст. укр. Болгарщина, болг. България), офіційна назва: Респу́бліка Болга́рія (болг. Република България) — держава у Південно-Східній Європі, розташована в східній частині Балканського півострова, займаючи 22 % його території. Межує на півночі з Румунією — вздовж Дунаю, на півдні — з Грецією і Туреччиною, на заході — з Сербією і Північною Македонією. На сході її омиває Чорне море. Столиця і найбільше місто — Софія. Інші великі міста: Пловдив (382 тис.), Варна (365 тис.), Бургас (226 тис.) Русе (167 тис.). Площа — 110,9 тис. км², що робить її 16-ю за розміром країною Європи, і найбільшою країною Балканського півострова. Загальна довжина державного кордону — 2245 км, з них 1181 км — наземний, 686 км — річковий, і 378 км — морський. Офіційна мова — болгарська, грошова одиниця — лев.

Однією з найраніших культур на землях сучасної Болгарії була неолітична каранова культура, яка сягає 6500 років до н.е У 6–3 століттях до нашої ери, регіон був полем битви для фракійців, персів, кельтів та македонян; стабільність настала коли із завоюванням регіону Римською імперією у 45 році н.е. Східно-римська, або візантійська імперія втратила частину цих територій окупаційній булгарській орді в кінці 7 століття. Булгари заснували перше Болгарське царство в 681 року н. е., яка домінувала над більшою частиною Балкан, і значно вплинула на слов'янські культури, створивши кирилицю. Царство проіснувало до початку 11 століття, коли воно було завойоване та демонтоване візантійським імператором Василієм II. У наслідок успішного болгарського повстання 1185 року, було створено друге Болгарське царство, яке досягло вершини свого розвитку за часів Івана Асена II (1218—1241). Після численних виснажливих воєн та феодальних міжусобиць, царство розпалося у 1396 році, а його території потрапили під владу Османської імперії на наступні п'ять століть.

Після падіння османського пригноблення внаслідок російсько-османської війни 1877–78 років утворилася Третя болгарська держава. Багато етнічних болгарських груп залишилися за її межами, що призвело до кількох конфліктів із сусідами та союзу з Німеччиною в обох світових війнах. У 1946 році Болгарія стала однопартійною соціалістичною державою та частиною Східного блоку під керівництвом Радянського Союзу. Керівна комуністична партія відмовилася від монополії на владу після революцій 1989 року, і дозволила проведення багатопартійних виборів. Пізніше, Болгарія перейшла до демократії та ринкової економіки.

Після прийняття демократичної конституції у 1991 році, суверенна держава стала унітарною парламентською республікою з високим ступенем політичної, адміністративної та економічної централізації. Населення чисельністю у 7 мільйонів проживає головним чином у Софії та столицях 26 інших провінцій. Населення країни скорочується з кінця 1980-х років.

Болгарія є членом Європейського союзу з 2007 року, Організації Об'єднаних Націй з 1955, НАТО з 2004; країна є державою-засновницею Організації з безпеки та співробітництва в Європі і тричі займала місце в Раді Безпеки ООН. Її ринкова економіка входить до Єдиного європейського ринку і здебільшого покладається на послуги, за якими слідують промисловість, особливо машинобудування та видобуток металів, корисних копалин і переробка сировини, а також сільське господарство. Однією з основних галузей економіки також є туризм. Широко поширена корупція, що є головною соціально-економічною проблемою; країна потрапила до категорії найбільш корумпованих країн Євросоюзу станом на 2018 рік.

More about Болгарія

Basic information
  • Currency Болгарський лев
  • Native name България
  • Calling code +359
  • Internet domain .bg
  • Mains voltage 230V/50Hz
  • Democracy index 6.71
Population, Area & Driving side
  • Population 6447710
  • Область 110993
  • Driving side right
Історія
  • Докладніше: Історія Болгарії
    Давні часи

    Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яній добі. У бронзову добу там жили фракійські племена, у XI—VI ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон завоювала Римська імперія, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

    Середньовіччя

    З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

    803—814 — хан Крум створив закони, завойовував Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

    ...Читати далі
    Докладніше: Історія Болгарії
    Давні часи

    Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яній добі. У бронзову добу там жили фракійські племена, у XI—VI ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон завоювала Римська імперія, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

    Середньовіччя

    З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

    803—814 — хан Крум створив закони, завойовував Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

     Болгарське царство часів Сімеона I.

    Упродовж IX—X століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилася на перший слов'янський культурний центр.

    852—889 — правління князя Бориса I, він хрестив усіх болгар (865) і прийняв учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

    893—927 — правив цар Симеон I, «Золота доба» болгарської культури.

    1331—1371 — правив цар Іван Александр — розквіт болгарської культури, він поділив Болгарію на Тирновську та Видинську.

    1393 — османи завоювали Тирново.

    1396 — османи завоювали Видин, Болгарія потрапила під їхню владу. Упродовж п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

    Перше Болгарське царство
    Докладніше: Перше Болгарське царство
     Хан Крум зробив собі чашу з черепа імператора Никифора I.

    У 632 році хану Кубрату вдалося об'єднати протоболгарські племена, які були до цього під владою Західно-тюркського каганату у свою країну, яку візантійські історики назвали Старою Великою Болгарією. Приблизно встановлені межі цієї країни: нижня долина Дунаю на заході, Чорне та Азовське моря на півдні, річка Кубань на сході та річка Дон на півночі. Незабаром після свого утворення Велика Болгарія вела війну з хозарами, яка закінчилася на початку 770-х років. До цього часу хозари змогли завоювати території на схід від Дніпра.

    По смерті хана Кубрата його сини та родичі повели значні верстви населення до нових поселень:

    Батбаян (старший син Кубрата) залишався на чолі залишків Великої Болгарії лише три роки (665—668), після чого перейшов під владу Хазарського каганату; Котраг (другий син) зумів перебратися на північ до Поволжя, де заснував Волзьку Болгарію, яка прийняла іслам як державну релігію, існувала до XIII століття, і остаточно підкорена Іваном Грозним у XVI столітті, а нині так звану Республіку Татарстан і Республіку Башкортостан; хан Аспарух (третій син) пішов у Малу Скіфію (гирло Дунаю), і звідси попрямував на Балкани, заснувавши Булгарське ханство, нащадком якого є сучасна республіка Болгарія. Кубер (немає переконливих доказів того, що він був родичем Кубрата) привів деякі болгарські племена до Паннонії, до земель Аварського каганату, але пізніше разом з ромськими втікачами поселився у візантійському регіоні Македонії. Альцек (імовірно наймолодший син Кубрата), оселився в районі Беневентум (Італія) при королі ломбардів, Ґрімвальді, про що свідчать літописи Павла Диякона.

    Болгари здійснювали безліч набігів на Балканах в VI — початку VII столітті, так що Балкани їм були добре знайомі (візантійський історик Марцеллін Комес відносить їхні перші набіги на 491—498 роки). У 670 році болгари на чолі з ханом Аспарухом після вигнання хозарами оселилися у Малій Скіфії та з дозволу візантійської влади взяли на себе функції безпеки вздовж кордону імперії. На території Візантії на північ від Балканських гір слов'янські племена були численні, але через свою розрізненість не могли протистояти добре організованим візантійським військам. У слов'ян не було кінних військ, ополчення складалося тільки з піхоти, і їм був потрібен союз з кінним народом. А болгари мали одну з кращих кіннот того часу — серед болгар «джигітування» починалося у віці 3—4 років від роду. На території сучасної північної Болгарії існував союз Семи слов'янських племен — від річки Тимок на захід, Балканські гори на південь, Чорне море на схід і Дунай на північ — це були ті слов'янські племена, з яким болгарський хан Аспарух і уклав союз. Союз цей був взаємовигідним, хоча аж до хрещення Болгарії в 863 році болгари становили аристократію та верховенство армії. Однак уклавши союз болгари фактично порушили домовленості з імперією. Точні причини, чому відносини між болгарами та Візантією погіршилися, невідомі, але в битві 680 року 40-тисячна візантійська армія на чолі з басилевсом Костянтином IV зазнала поразки в битві при Онгале. Згодом імперія була змушена підписати мирний договір у 681 році. За ним Візантія зобов'язалася сплачувати щорічну данину новій болгарській державі. Це є офіційною точкою відліку існування Першого Болгарського ханства. Столицею держави стало укріплене селище Плиска, хоча ймовірно це не відбулося одразу після підписання договору. Одразу після війни Болгарія Аспаруха охоплювала землі з північних схилів Балканських гір на південь, до річки Дунай на півночі та від річки Іскир на заході до Чорного моря на сході. З півдня її сусідом була Візантія, із заходу — Аварський каганат, зі сходу — хозари. До складу держави увійшли тюркомовні протоболгари, слов'яни та невелика частина місцевих фракійців. Згодом ці етноси утворили народ слов'янських болгар, які отримали назву по країні та говорили мовою, від якої утворилася сучасна болгарська. На початку IX століття територія держави істотно розширилася за рахунок завойованого Аварського каганату.

     Перше Болгарське царство при Симеоні I

    До 865 року правителі Болгарії носили титул («кан ювиги або ханас ювигий»; за візантійськими джерелами «архант», за латинськими — «рекс, принцепс», слов'яни — «князь»[1]). Від Тервела, сина Аспаруха до Омуртага країна територіально збільшувалася. При Борисі I країна офіційно прийняла християнство (в той час церква ще не була розділена на західну і східну гілки) і правителі стали носити титул князя. За Симеона, який перед своєю смертю назвав себе царем, держава досягла свого геополітичного апогею і включало території сучасних Болгарії, Румунії, Північної Македонії, Сербії, східну частину сучасної Угорщини, а також південну Албанію, частину континентальної Греції, південно-західну частину України та майже всю територію європейської Туреччини. Столицею став Преслав, на противагу колишній язичницькій столиці. За часів Бориса і Симеона Болгарська держава також пережила небувалий культурний розквіт, що почався зі зміни тодішньої писемності Кирилом і Мефодієм для перекладу християнських книг, через нерозуміння деяких слов'янських букв, які були скасовані, і введення декількох грецьких, названої згодом кирилицею, був створений величезний корпус середньовічної болгарської літератури. Болгарська література — найдавніша зі слов'янських виникла ще в 886 році, з виникненням Преславської книжкової школи. А староболгарська мова, відома ще і як церковнослов'янська, зробила сильний вплив на християнізацію багатьох слов'янських країн (особливо — Київська Русь) і розвиток слов'янської культури.

    Дуже часто Болгарське царство змушене було воювати з Візантією. Після вдалих воєн і завоювань амбіції Симеона зросли настільки, що він вважав, що повинен стати імператором Візантії, підкоривши її, а також домагався міжнародного визнання статусу імперії (царства) для своєї держави і незалежної церкви. Його мрії здійснилися частково за правління його сина, проте Симеон помилився, призначивши своїм спадкоємцем свого другого сина — Петра I, який вважав, що його покликання — бути ченцем, а не царем. В кінці правління Петра імперія болгар стала тріщати під ударами Візантії і угорців, а фінальним ударом став похід київського князя Святослава, який за допомогою не дуже великого війська на час захопив столицю і частину території. Майбутній цар і полководець Самуїл встиг повернути велику частину території імперії, проте були загублені столиця та фракійські території, що складали «серце країни», а також північно-західні території, що дісталися угорцям.

    У 1018 році за царя Пресіана II Болгарія була завойована Візантією і припинила своє існування як держава майже на два століття. З 1018 по 1187 роки територія Болгарії була провінцією Візантії, хоча була підтверджена автономія болгарської церкви (Охридського архієпископа). Країна пережила за цей час два невдалих повстання Петра II Деляна і Костянтина Бодина. У XI столітті Болгарії у складі Візантії послідовно загрожували нормани, печеніги та угорці.

    Друге Болгарське царство
    Докладніше: Друге Болгарське царство

    У 1185—1187 роках повстання під керівництвом братів Асенів Івана I та Петра IV призвело до звільнення країни від візантійського панування і формуванню Другого Болгарського царства. Два брати постають перед імператором Ісааком II Ангелом, вимагаючи, щоб їх зарахували до стратіотів (найманців), і їм було надано майно, щоб перетворитись на місцевих феодалів, підпорядкованих басилевсу. Ісаак II відмовив їм, а вони своєю чергою пригрозили йому, що через його рішення відбудуться заворушення. Насправді вони просто шукали привід для подальшого розпалення ситуації на болгарських землях. За короткий час повстання охопило територію від Балканських гір до Дунаю. Візантія успіху в подоланні повстання не мала. Навіть після оголошення хрестового походу візантійці отримали поразку в 1190 році і змушені були запропонувати мир. З цього часу почався і союз болгар з половцями, відомими в Болгарії як кумани — половці неодноразово воювали поруч з болгарами проти візантійців.

    Друге Болгарське царство проіснувало з 1187 по 1396 рік, новою столицею стало місто Тирново. У 1197 році Асен I був убитий бунтівним боярином Іванко, який перейшов на сторону Візантії. Петро, ​​середній з братів, теж загинув від руки вбивць. Новий цар Калоян, який посів престол в 1197 році, жорстко придушив опозицію і почав швидке розширення Болгарії. Останній оплот Візантії в північній Болгарії, Одесос (нині м. Варна), був узятий штурмом 24 березня 1201 року, у пасхальну неділю. Весь візантійський гарнізон був перебитий і похований у ровах фортеці. Калоян, який під час царювання свого брата Асена I був заручником у Константинополі, здобув гарну грецьку освіту. Надалі він отримав прізвисько «Ромеєбійця». За словами візантійського літописця Георгія Акрополита «Він мстився ромеям за те зло, яке вчинив болгарам імператор Василь I, і сам називав себе Ромеєбійцею … І справді, ніхто інший не вчинив ромеям так багато горя!» Скориставшись розгромом Візантії хрестоносцями, він завдав кілька великих поразок Латинській імперії, розгромивши війська IV Хрестового походу, і поширив свій вплив на більшу частину Балканського півострова. Після взяття Константинополя військами четвертого хрестового походу, Калоян почав листування з папою Інокентієм, і отримав від нього титул «імператор». У 1205 році, незабаром після розгрому хрестоносців, болгарські війська придушили візантійське повстання в місті Пловдив — ватажок повстання Олексій Аспіета був повішений головою вниз. 4 вересня 1207 року Боніфацій Монферратський, король Фессалоніцький, загинув у битві з болгарами поблизу Мосінополя, з його черепа Калоян зробив чашу.

    По смерті Калояна Болгарія втратила значну частину території, але потім досягла найвищої могутності за Івана Асена II (1218—1241), який контролював практично весь Балканський півострів. Економіка країни була заснована на сільському господарстві (Дунайська рівнина і Фракія), видобутку руди та виплавці заліза. Взагалі впродовж середньовіччя Болгарія не сильно відрізнялася від інших країн Європи. Металургія розвивалася в XII—XIV століттях. У Болгарії було також розвинене золотовидобування і видобування солі. У 1235 році був відновлений болгарський патріархат, але все своє правління Іван Асен II підтримував стосунки з католицькими країнами. В останній рік свого правління переміг татаро-монголів, що прийшли з Угорщини.

    Після смерті Івана Асена II держава стала слабшати. Монголи все-таки розорили його в 1242 році, і Болгарія змушена була платити їм данину. У XIII столітті Болгарія знову втратила велику частину своїх територій, які перейшли до Угорщини і спадкоємцям Візантії, а також втратила контроль над Валахією. Династія Асенів перервалася в 1280 році. Цар Феодор Святослав з наступної династії, Тертерів, в 1300 році підписав угоду з татарами, за яким отримав Бессарабію і перестав платити данину. У 1322 році він же підписав договір з Візантією, який закінчив довгий період воєн.

    Подальша історія Болгарії являла собою постійні війни з Угорщиною та Сербією. Короткий період розквіту припав на початок правління царя Івана Александра (1331—1371), коли Болгарія змогла перемогти сербів і встановити контроль над Родопами й узбережжям Чорного моря. На цей час також припадає піднесення культури, що отримало назву «другої золотої доби».

    У 1353 році в Європу переправилися османи, які взяли 1362 року Пловдив, в 1382 — Софію, а в 1393, після тримісячної облоги, — Велико-Тирново. Після смерті Іоанна-Олександра Болгарія розпалася на дві держави — зі столицями у Видині і Велико-Тирново — і не змогла надати османам ніякого опору. Останнє місто Тирновського царства, Нікополь, було узяте османами в 1395 році, а Видинське царство — в 1396 році. Друге Болгарське царство припинило своє існування.

    Видинське царство
    Докладніше: Видинське царство

    Після падіння в 1395 році Тирновського царства і завоювання в 1396 році Видинського царства, на престол Видина зійшов Костянтин II Асен, син Івана Срациміра. Він правив то як васал османського султана, то як угорського короля, а також на час оголошував незалежність, але тим не менше його влада поширювалася як мінімум на частину колишнього Видинського царства. У період з 1396 по 1422 рік ці залишки Видинського царства і являли собою Болгарію. Суперечок між Тирново і Видином вже не було. Ряд іноземних держав визнавав Костянтина II Асена саме як правителя Болгарії. У такому вигляді Болгарія продовжувала існувати до 1422 року, коли після смерті Костянтина II Асена, Видинське царство перестало згадуватися в джерелах (мабуть, воно було остаточно ліквідовано османами).

    Османське панування
    Докладніше: Болгарія у складі Османської імперії
     Пам'ятник захисникам Стара-Загори.

    У кінці XIV століття Болгарія була завойована Османською імперією. Спочатку вона перебувала у васальній залежності, а в 1396 році султан Баязид I анексував її після перемоги над хрестоносцями у битві при Нікополі. Результатом п'ятисотлітнього османського правління було повне розорення країни, знищення міст, зокрема, фортець, та зменшення населення. Вже у XV столітті всі болгарські органи влади рівнем вище комунального (сіл та міст) османська влада розпустила. Болгарська церква втратила самостійність та була підпорядкована константинопольському патріарху. Період 1396—1878 років у болгарській історії відомий як період османського ярма.

    Земля формально належала султанові як представнику Аллаха на землі, але реально її отримували в користування сипахи, які повинні були виставляти кінноту у воєнний час за наказом султана. Кількість війська була пропорційна розміру земельного володіння. Для болгарських селян ця система феодального землеволодіння спочатку була легша, ніж стара феодальна болгарська, але османська влада була глибоко ворожа до всіх християн. Незважаючи на те, що ті селяни, які жили на землі, що належала ісламським релігійним установам — вакіф — володіли деякими привілеями, усі болгари були в безправному статусі — т. зв. «райя» (тур. stada). Свобода болгар, які проживали в Османській імперії, була обмежена, позаяк османи відносили їх до «громадян другого сорту». Права корінного болгарського населення на захоплених землях вважалися нерівними правам османів, у тому числі і через віросповідання. Показання християн проти османів не бралися судом. Болгари не могли носити зброю, їздити на конях, їхні будинки не могли бути вище будинків мусульман (в тому числі й не османів), а також мали безліч інших правових обмежень.[2] Більшість болгар залишилися християнами. Звернені в іслам болгари — т. зв. помаки, в основному в Родопах, зберегли болгарську мову та багато традицій.

    Новий час
    Див. також: Князівство Болгарія

    1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

    1868—1873 — революціонер («Апостол свободи») Васил Левски створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом султана його повісили 19 лютого 1873 у Софії).

    1876 — Квітневе повстання проти османів придушено масовими репресіями.

    1877—1878 — російсько-османська війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

    1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирають князем Александра Батенберга (роки правління — 1879—1886).

    1887 — князем в результаті перевороту обраний Фердинанд Сакскобурготський (роки правління — 1887—1918), який і проголосив незалежність Болгарії 1908 року.

    XX століття
    Див. також: Народна Республіка Болгарія
     Фізична мапа Болгарії.

    1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912—1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

    1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ.

    1944 — англо-американські війська бомбардують Софію, Радянський Союз оголошує війну Болгарії (нота від 5 вересня), Червона армія входить у Болгарію 8 вересня, відбувся переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

    1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянізація країни і тоталітарне керування.

    1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

    1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

    1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

    1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру на членство в НАТО.

    1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

    2004 — вступ Болгарії до НАТО.

    1 січня 2007 — вступ Болгарії до ЄС.

    10. Възникване, развитие и устройство на Първата българска държава 681—1018 г. Езически и християнски период. [1] [Архівовано 4 серпня 2019 у Wayback Machine.] (болг.) Akcam, Taner. A Shameful Act: The Armenian Genocide and the Question of Turkish Responsibility. New York: Metropolitan Books, 2006 p. 24 ISBN 0-8050-7932-7
    Read less

Phrasebook

Привіт
Здравейте
світ
Свят
Привіт Світ
Здравей свят
Дякую
Благодаря ти
до побачення
Довиждане
Так
да
Ні
Не
Як ти?
Как сте?
Добре, дякую
Добре, благодаря
Скільки це коштує?
Колко струва?
Нуль
Нула
Один
един

Where can you sleep near Болгарія ?

Booking.com
487.370 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 3 visits today.