Свиязьк заснований 24 травня 1551 року за Івана Грозного[1] на чуваській землі Шах-Алі. У 1551 році фортецю зібрали за 4 тижні з деталей, заготовлених у районі Углича і сплавлених по Волзі.

Побудоване незабаром місто стало базою московських військ при облозі Казані в 1552 році. У середині XVI століття Свиязька фортеця перевершувала за розмірами території кремлів Новгорода, Пскова і навіть Москви. У 1719 року місто стало центром Свиязької провінції Казанської губернії, в 1781 році — повітовим містом Свиязького повіту Казанського намісництва (з 1796 року знову губернії).

У 1920—1927 роках — центр Свиязького кантону Татарської АРСР, а в 1927—1931 роках центром Свиязького району.

 Побудова Свиязька. Фрагмент ікони Герб Свиязька описує його історію

У 1918 році Свиязьк став одним з перших у країні місць радянських політичних репресій, коли за наказом військового комісара більшовицького уряду Троцького розстріляли кожного десятого з червоноармійців, розквартированих на острові військових частин, які не зуміли вибити білочехів з Казані.

В 1957 році в результаті наповнення Куйбишевського водосховища Свиязьк опинився на острові.

↑ Острів Свиязк. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 22 вересня 2015.