Рішення про зміцнення Вовчих шхер було прийнято шведським урядом після закінчення Російсько-шведської війни 1741—1743 років та укладення Абоського трактату (1743).

У 1746 (1747)[1] керувати фортифікаційними роботами з метою зміцнення російсько-шведської кордону було доручено 36-річному майору Августину Еренсверду, за сприянням архітектора Тунберга[2].

Крім того, у 1756 році за ініціативою Еренсверда було реорганізовано шведський галерний флот, який отримав тепер назву армійського. Його головною базою став новозведенний Свеаборг. У цьому ж році Еренсверду було надано звання генерал-майор.

У 1748—1758 роках було споруджено сьогоденну Кустаанмієкка (Густавссверд). Усі роботи закінчені у 1770 році і обійшлися в 25 млн риксдалерів.

У 1808 році під час Російсько-шведської війни фортеця була обложена росіянами і здана після нетривалої облоги. Свеаборг здався 26 квітня. У руки переможців дісталося 7,5 тисячі полонених, понад 2 тисяч гармат, величезні запаси всякого роду і 110 військових суден[3].

У 1809 році Фінляндія стала частиною Російської імперії (Фредріксгамнський мирний договір) і Свеаборг став російської фортецею, зберігши колишню назву.

У 1855 році під час Кримської війни Свеаборг зазнав бомбардування з боку англо-французького флоту[4]. 28 липня (9 серпня) 1855 року ворожий флот, який підійшов до Свеаборгу, діяв у складі 10 лінійних кораблів, семи парусних фрегатів, семи парових фрегатів, двох корветів, одного брига, чотирьох судів «особливої ​​конструкції», 16 бомбард, 25 канонерських човнів, двох яхт і трьох транспортів. 9 серпня почалася інтенсивне бомбардування. Після дводенного артилерійського бою ескадра пішла від Свеаборга, втративши кілька мортирних кораблів і зробивши незначні пожежі і руйнування в фортеці. Гарнізон фортеці втратив убитими нижніх чинів 44, пораненими 110, штаб-офіцерів два, обер-офіцерів 3, контужений — штаб-офіцерів 4, обер-офіцерів 12, нижніх чинів 18.

Після Кримської війни в фортеці проведена реконструкція, побудовані нові укріплення та артилерійські позиції, встановлені сучасніші гармати. На початку XX століття у Свеаборзі було близько 1500 жителів, не рахуючи гарнізону. Сполучення з Гельсингфорсом підтримувалося влітку маленькими пароплавами. У фортеці розташовувалися Станція російського військового флоту, доти, арсенали, матроська школа, казарми, цейхгаузи, порохові погреби, резервуари прісної води, а також православна церква. 1906 року у фортеці відбулося велике повстання.

Під час Першої світової війни в околицях Гельсингфорса була побудована лінія оборонних споруд. Частково вона розташовувалася і на островах. Метою створення фортеці було забезпечення безпеки військово-морської бази Балтійського флоту Російської імперії, захисту Гельсингфорса та захисту підходів до Санкт-Петербургу від можливого німецького вторгнення.

Стара фортеця (де був розташований штаб) вже не була здатна забезпечити достатній рівень захисту, тому головний оборонний рубіж був винесений далеко за межі старої фортеці. Нові батареї берегової артилерії були побудовані на віддалених островах, що захищають Свеаборг з моря, в той час як укріплені лінії, побудовані в околицях Гельсиндорфу, повинні були зупинити будь-які спроби нападу на суші. Фортеця Свеаборг була ще недобудована у 1917 році, коли через Лютневу революцію більша частина будівельних робіт була зупинена. Деякі будівельні роботи все-таки проводилися протягом 1917 року, але після Жовтневого перевороту будівництво зупинилося повністю.

Після проголошення незалежності Фінляндії частина укріплень була використана в ході фінської громадянської війни. Під час громадянської війни в Фінляндії (літо 1918) у фортеці був концтабір для фінських червоногвардійців. Фортеця була перейменована у Суоменлінна («Фінська фортеця»).

Прибережні зміцнення згодом перейшли до Фінляндії і застосовувалися для захисту Гельсінкі, а укріплення на суші були переважно кинуті і роззброєні. 1933 року у фортеці вибухнув склад боєприпасів, загинуло 12 осіб. Артилерія що знаходилася у фортеці використовувалася Фінляндією до кінця Другої світової війни. Під час війни 1941—1944 років фортецю кілька разів бомбила радянська авіація.

З літа 1941 по осінь 1944 року на військово-морській базі Суоменлінна базувалися німецькі катерні флотилії. 1941 року прибула 1-ша флотилія[5]. Наприкінці липня 1944 року в Суоменлінна перебазувалася 5-та флотилія (колишня 11-та флотилія торпедних катерів, сформована у Засніці в травні 1944 року)[6].

Після війни частина острівних батарей дісталася СРСР, проте пізніше була повернена Фінляндії. 1973 року застаріла фортеця була передана цивільній владі. Острови стали одним з районів Гельсінкі.