Ри́льський монасти́р (болг. Рилски манастир, болг. Манастир «Св. Иван Рилски» — «монастир святого Івана Рильського») — найбільший ставропігіяльний чоловічий монастир Болгарської православної церкви. Монастир у Кюстендильській області Болгарії, на північному заході гірського масиву Рила. Входить до складу общини Рила. Він був заснований в X столітті св. Іваном Рильським у верхів'ях річки Рильська, (ліва притока річки Струма) на висоті 1147 м над рівнем моря. Рильський монастир є однією з найважливіших культурних пам'яток в Болгарії, символ Болгарії, у 1983 році був включений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Рильський монастир особливо активно відвідують туристи, що зупиняються в Софії чи на бальнеологічному й водночас гірськолижному курорті Боровец.
За переказами, заснований в 30-ті роки X століття преподобним св. Іваном Рильським (876–946 рр.), чиє ім'я він носить, починаючи з часу правління болгарського царя Петра I (927–968 рр.). Святий Іван жив у печері неподалік від нинішнього монастиря, тоді як сам монастир був побудований його учнями, які прийшли в гори, щоб продовжити навчання.
Монастирський двір
Рильський монастир у серпні 2013 року
Вежа Хрельо Драговола, XIV століттяМайже від часу створення монастир підтримували й шанували правителі Болгарії. Мало не кожний правитель Другого Болгарського царства аж до завоювання Болгарії турками-османами жалував значні суми монастирю, завдяки чому він став культурним і духовним центром Болгарії. Розквітом монастиря був період з XII по XIV століття.
У XIV столітті, після землетрусу, монастир ґрунтовно перебудував місцевий феодал Хрельо Драговол, перетворивши його в солідно укріплений архітектурний ансамбль. Проте в середині XV століття турки розграбували і зруйнували це святе місце. До наших днів збереглися вежа (1334–1335 рр.), названа на честь Драговола, а також трон єпископа і різьблені ворота згорілої в 1833 році середньовічної церкви.
Фрески в головній церквіУ другій половині XV століття почалося духовне і культурне відродження монастиря. У 1466 році три брати з Кюстенділа Давид, Теофан і Йоасаф домоглися в Константинополі у султана спеціальної охоронної грамоти та уклали договір про взаємодопомогу між Рильським монастирем і монастирем Святого Пантелеймона на горі Афон (оригінал цього документа зберігається в музеї монастиря). У 1469 року вони перенесли сюди зі зруйнованої турками столиці Тирново мощі св. Івана Рильського. Відроджувався і облаштовувався монастир і завдяки пожертвам Російської православної церкви, 1558 року до Москви, у пошуках грошей, церковного начиння та книг Рильського ченці відправили цілу делегацію. У XVI–XVII ст. розширюються контакти і з іншими сусідами — сербськими, румунськими, грецькими монастирями, і особливо зі слов'янськими монастирями на Святій горі.
У роки панування османів монастир виступав у ролі хранителя болгарської мови та культури. У часи болгарського національного відродження (XVIII–XIX століття) монастир згорів у пожежі (1778, 1833), але був відновлений. Уся країна збирала гроші. Саме тоді територія монастиря набула нинішнього вигляду. У 1844 році Неофіт Рильський заснував при монастирі школу.
У монастирі зберігаються мощі св. Івана Рильського й чудотворна ікона Богородиці «Одигітрія» з 32 чотирикутними перегородками з мощами святих, одна з трьох найшанованіших ікон Болгарської православної церкви [недоступне посилання з квітня 2019][недоступне посилання з вересня 2019].
У 1976 році монастир був визнаний національною історичною пам'яткою, а в 1983 році — об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. З 1991 року монастир підпорядковується Священному синоду Болгарської церкви.
25 травня 2002 року папа Іоанн Павло II відвідав монастир під час свого паломництва до Болгарії.
Коментувати