Pont du Gard

( Пон-дю-Гар )

Пон-дю-Гар (фр. Pont du Gard, букв. «Міст через Гар») — найвищий давньоримський акведук. Побудований через річку Гардон (яку раніше називали Гар) у французькому департаменті Гар поблизу Ремулена. Пам'ятка Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1985 р.), Гарський міст є масивним арковим акведуком завдовжки 275 м і висотою 48 м. Був споруджений приблизно 2000 років тому як складова частина 50-кілометрового водогону, який постачав питну воду в найдавніше на сьогоднішній французькій території римське місто Нім (Nemausus). Пон-дю-Гар будувався як винятково технічна споруда для постачання води, і не має жодних ознак архітектурного оздоблення, можливо саме тому не збереглись до нашого часу дані про точну дату будівництва мосту та людину, що його спроектувала.

 Гравюра Пон-дю-Гару Чарльза-Луї Клерісау, 1804, на якій видно застарілий стан мосту на початку 19 століття

Довгий час вважалося, що Пон-дю-Гар було споруджено для постачання водою міста Нім за наказом Марка Агріппи, зятя імператора Октавіана Августа (близько 19 р до н. е.). Новітні дослідження свідчать про те, що будівництво велося між 40 та 60 р до н. е. і тривало п'ять років, тоді як на будівництво всього акведука, що йде з Юзесу в Нім, пішло 15 років.

Пон-дю-Гар є найвидовищнішою та найбільш збереженою частиною акведука, протяжність якого становить близько 50 км. Початок акведука знаходиться за 20 км від Німу поблизу міста Юзес, а кінець — на вулиці Лампез у місті Нім, де досі можна побачити залишки розподільчого резервуару (Castellum divisorium), де вода розподілялась по різним каналам, що вели в публічні лазні, фонтани та у приватні будинки заможних жителів. Щоденно канал міг постачати 20 000 кубометрів води. Різниця висот між Юзесом та Німом становить 12 м, тож щоб вода текла під силою земного тяжіння, нахил каналу становить в середньому 25 см на 1 км. На переважній частині шляху акведук пролягає під землею і лише в деяких місцях по аркадах акведуків, частково зруйнованих з часом місцевими жителями. Каміння з акведука досі можна знайти у стінах будинків прилеглих районів.

 Розподільчий резервуар(Castellum divisorium)

Сам акведук постачав воду в Нім протягом приблизно 500 років з піками споживання у 2 та 3 століттях і припинив свою роботу в 6 столітті через нашарування вапняку на стінках каналів, відвід води місцевими жителями та занепад Римської імперії.

Через припинення роботи акведука Пон-дю-Гар у середні віки використовувався як віадук через річку Гар. До 14 століття через міст могли переходити лише пішоходи, а навантажені підводи мали йти вбрід, що було можливе лише в сухі сезони, коли річка Гар майже висихала. Але починаючи з середини 14 століття у нижній частині аркад було зроблено вибоїни висотою 1,7 метра, що майже доходили до середини опор, які відтоді дозволяли проходити по мосту також підводам. І хоча життя мосту було відновлено, виникла реальна загроза цілісності конструкції Пон-дю-Гара.[1]

 Канал, що постачав воду по верхньому ярусу Пон-дю-Гар

З 1696 до 1702 вибоїни в арках було частково ліквідовано, замість них біля колон було зведено платформи з балюстрадою, які своєю основою спиралися на трикутні водорізи. Але це не вирішило проблему переправи великогабаритного транспорту — такого, як, наприклад, підводи з військовою технікою, гарматами тощо. Тому було вирішено спорудити новий міст. І з 1743 по 1747 відомий французький інженер та спеціаліст з гідравліки Анрі Піто повністю зміцнив основи арок другого поверху та звів новий міст через Гардон, прикріплений до першого рівня оригінального Пон-дю-Гар. У 1745 до одної з арок було прикріплено мармурову табличку з латинським написом:

  AQUEDUCTUM STRUXERANT ROMANI PONTEM ADDITIT OCCITANIA ANNO MDCCXLV CURA. D. HENR. PITOT E REGIA SCIENTIARUM ACADEMIA     Під керівництвом Анрі Піто, члена Королівської академії наук, Окситанія 1745 року звела міст поруч з акведуком, побудованим римлянами  

(Окситанія — історична назва регіону, до складу якого входить регіон Лангедок)

Новий міст за розмірами повністю збігається з римським і так само виготовлений з місцевого каміння, через це здалеку новобудови зовсім не помітно. Цей міст довго використовувався для переправи дорожнього транспорту, він також становив частину траси місцевого значення A9, але після того як було збудовано новий міст через Ремулен, став використовуватись як пішохідний міст для туристів.

1840 року Проспер Меріме, відомий французький письменник, а також генеральний інспектор історичних пам'яток (починаючи з 1834), вніс Пон-дю-Гар до списку найголовніших історичних пам'яток Франції, завдяки цьому міст зазнав декількох реконструкцій: з 1842 по 1846 під керівництвом Шарля-Огюста Кестеля, коли зокрема було побудовано сходи на останній поверх, та з 1855 по 1859 під керівництвом Жан-Шарля Лесне.

1985 Пон-дю-Гар потрапляє до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У 1988 та особливо в 2002 роках акведук став свідком великих повеней, що зчесали більшість рослинності з кам'янистих берегів Гару, але при цьому не завдали шкоди самій конструкції акведука.

Стаття про Пон-дю-Гар у Середні Віки[недоступне посилання з липня 2019]
Photographies by:
Statistics: Position
772
Statistics: Rank
138856

Коментувати

Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.

Безпека
598461372Click/tap this sequence: 6857

Google street view

Where can you sleep near Пон-дю-Гар ?

Booking.com
487.365 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 50 visits today.