Пе́тра (араб. البتراء, аль-Батра́; дав.-гр. Πέτρα — скеля) — стародавнє місто та найпопулярніша історична пам'ятка Йорданії. В минулому столиця Ідумеї та Набатейського царства, пізніше — важливе місто Римської імперії. 1985 року Петра була внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО, а в 2007 році була обрана одним з Семи нових чудес світу.
Кінець СікуПетра розташовувалася на перехресті двох найважливіших торгових шляхів: один сполучав Червоне море з Дамаском, інший — Перську затоку з Азою на узбережжі Середземного моря. Караванам, що вирушали від Перської затоки, переповнені дорогоцінними прянощами, тижнями доводилося мужньо переносити суворі умови Аравійської пустелі, поки вони не досягали прохолоди вузького каньйону Сік, ведучого в довгожданну Петру. Там мандрівники знаходили їжу, дах і прохолодну цілющу воду. За словами римського історика Плінія туристичний бізнес жителів Петри був дуже прибутковим, тому що окрім плати за житло і за корм для верблюдів, були потрібні подарунки для охоронців, сторожів, служителів храму і слуг царя. Але прянощі і пахощі, що продаються в багатих європейських містах, приносили нечуваний прибуток, тому купці не шкодували коштів на такі витрати. Сотні років торгівля приносила Петрі велике багатство. Але коли римляни відкрили морські шляхи на схід, сухопутна торгівля прянощами зійшла нанівець і Петра поступово спорожніла, загубившись в пісках. Багато споруд Петри споруджувалися в різні епохи і при різних господарях міста, в числі яких були ідумеї (18–2 ст. до н. е.), набатеї (2 ст. до н. е. — 106 р. до н. е.), римляни (106–395 рр. н. е.), візантійці і араби. У 12 столітті н. е. ним володіли хрестоносці. Поряд з античним театром тут можна побачити будівлю епохи ідумеїв або набатеїв. Проте, пам'ятників, споруджених після 6 століття н. е. практично немає, бо в ту епоху місто вже втратило своє значення.
Монастир Ад-Дейр у Петрі
Храм Ель-Хазне
Коментувати