Grotte de Lascaux

( Печера Ласко )

Печера Ласко́ (фр. Grotte de Lascaux) у Франції — одна з найважливіших палеолітичних пам'яток за кількістю, якістю і збереженням наскельних зображень. Ласко часом називають «Сікстинською капелою первісного живопису». Живописні та гравійовані малюнки, що знаходяться там, не мають точного датування: вони з'явилися приблизно в 18-15 тисячолітті до н. е. Довгий час їх приписували стародавній Мадленській культурі, але останні дослідження показали, що вони скоріше належать до більш ранньої Солютрейської культури.

Відкриття

Печера була випадково відкрита 12 вересня 1940 року чотирма підлітками[1]. Вони натрапили на вузький отвір, що утворився після падіння сосни, в яку влучила блискавка. Марсель Равіда, Жак Марсаль, Жорж Аньєль і Симон Коенка повідомили про це відкриття своєму вчителеві Леону Лавалю.

Фахівець з історії первісного суспільства Анрі Брей, який переховувався в регіоні під час німецької окупації, став першим дослідником, що відвідав печеру Ласко 21 вересня 1940 року разом з Жаном Буїссонні, Андре Шейна, потім з Дені Пейроні та Анрі Бегуеном. А. Брей першим встановив справжність наскельних малюнків, описав і вивчив їх[2]. З кінця 1940 року він зробив безліч вимірювань і провів кілька місяців на цьому місці, вивчаючи первісний живопис, який він відніс до Перигорської культури.

Кілька років А. Брейлі провів у Іспанії, Португалії та Південній Африці, а потім 1949 року повернувся до Франції і почав розкопки Ласко разом з Северином Бланом і Морісом Бургонем. Він розраховував знайти там поховання, але замість цього відкрив безліч нових наскельних зображень. А. Брей пізніше дав таке визначення Ласко:

  Якщо Альтаміра - столиця печерного живопису, то Ласко її Версаль[3]  

У 1952—1963 роках на прохання Брея Андре Глорі провів нові розкопки на поверхні площею 120 м ² і виявив 1433 зображення (сьогодні в описі значиться 1900 найменувань).

Потім наскельний живопис Ласко вивчали Аннет Ламінг-Амперер, Андре Леруа-Гура та з 1989 до 1999 року — Норбер Ожуля[4].

Класифікація

Печера Ласко була класифікована як історична пам'ятка Франції практично відразу після її відкриття, з 27 грудня 1940 року.

У жовтні 1979 року Ласко ввійшла до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО разом з іншими доісторичними стоянками й печерами з наскельним живописом у долині річки Везер.

Туризм і проблеми збереження "Photographie d'une lampe à graisse de Lascaux." Доісторичний інструмент, який виявив у Ласко археолог Андре Глорі. Мадленська культура, близько 15 тис. років тому

У 1948 році вхід у печеру було обладнано для туристичних відвідувань, яких ставало з кожним днем дедалі більше, що з часом стало загрожувати збереженню наскельних зображень. Було проведено серйозні земляні роботи, які дозволили змінити рівень та властивості ґрунтів у печері. Крім того, було встановлено електричне освітлення і побудовано спеціальні сходи, щоб спростити доступ до «зали биків». Вхід у печеру був закритий важкими бронзовими дверима.

У 1955 році було помічено перші ознаки пошкодження зображень. Вони виникли внаслідок надлишку вуглекислого газу, що з'явився від дихання відвідувачів. Вуглекислий газ і водяні випаровування вступили в реакцію зі склянистою шкоринкою кальцитних солей, що покривала зображення і захищала їх як шар лаку[5]. У результаті утворився добре розчинний гідрокарбонат кальцію — Ca (HCO 3 ) 2 , що роз'їдає й ушкоджує наскельні малюнки. 1957 року в Ласко встановили першу систему, яка повинна була відновлювати атмосферу й стабілізувати температуру та вологість. Проте відвідування тривали, й кількість туристів збільшилася до 1 000 чоловік в день. У результаті в день вироблялося близько 2 500 літрів вуглекислого газу і близько 50 кг водяних випарів, в той час як печера має досить маленький розмір — близько 1 500 м ³[6]. А. Глорі, який займався в цей час розкопками в Ласко, мав працювати ночами, аби не заважати потоку відвідувачів.

У 1960 році в Ласко з'явилася так звана «зелена хвороба»: надлишок вуглекислого газу, надто висока температура й штучне освітлення стали причиною поширення колоній водоростей на стінах печери. Потім збагачення середовища діоксидом вуглецю стало причиною «білої хвороби», кальцитного покриву, який осів на стінах і на деяких художніх творах. 1963 року мікроорганізми продовжували швидко поширюватися, попри те, що було встановлено систему озоновой фільтрації. У квітні 1963 року Андре Мальро, міністр у справах культури, ухвалив рішення заборонити доступ у Ласко для широкої публіки.

У 1965—1967 роках системи, що регулюють теплові та гігрометричні процеси, змогли, нарешті, відновити колишні умови циркуляції повітряних мас, які раніше дозволяли Ласко зберігатися протягом тисячоліть. Принцип цієї статичної охолоджувальної системи полягав у природній конвекції з метою конденсації водяних випарів в певному місці.

На початку 1970-х років почалося створення репродукції частини печери. Вона була відкрита для широкої публіки в 1983 році й отримала назву Ласко II.

У 2000 році апаратуру з регулювання кліматом в печері замінили. Навесні 2001 року Брюно Деплой і Сандрін ван Соліна, службовці, уповноважені стежити за печерою, помітили появу цвілі в тамбурі печери. Ґрунт вкрився грибами Fusarium solani . Цей процес був пов'язаний з встановленням нової системи гідротермічного регулювання. Штами Fusarium solani, що з'явилися в печері, були стійкі до формальдегіду, який використовувався десятиліттями для дезінфекції підошов взуття відвідувачів. Гриби поширилися на зображення, які незабаром були покриті білим шаром грибниці. Гриб існував у симбіозі з бактерією Pseudomonas fluorescens , яка зводила нанівець використовуваний до тих пір фунгіцид. Тому його стали комбінувати з антибіотиком.

У 2002 році міністерство культури створило «Міжнародний дослідницький комітет печери Ласко», який мав вирішити цю проблему. У 2006 року зараження було майже повністю придушене, але кожні два тижні спеціальна команда, одягнена в захисні комбінезони, повинна вручну очищати стіни від грибних волокон, оскільки вони, незважаючи ні на що, продовжують з'являтися знов[7][8][9].

П'ятнадцять років активних туристичних відвідувань порушили крихкий баланс, завдяки якому Ласко зберігалася протягом тисячоліть, і поставили унікальні наскельні зображення під загрозу зникнення.

 План печери Ласко. За однією версією вони шукали зниклого собаку, за іншою — підземний хід або скарб. Breuil H. Découverte d'une remarquable grotte ornée, au domaine de Lascaux, Montignac (Dordogne)/ / CR de l'Acad. des Inscr. et Belles-Lettres. Séance du 11 oct. 1940. Р. 387—390. Епіграф до статті Г. Збігнєва. Архів оригіналу за 2 квітня 2007. Процитовано 16 серпня 2010.  Aujoulat N. Lascaux — Le geste, l'espace et le temps. Seuil, 2004. Збігнєв Г.ru / l / Lascaux.html Варвар у саду[недоступне посилання з липня 2019].. — К.: 2004. С.29. Roussot A. Breuil et Lascaux/ / Lascaux, premier chef d'œuvre de l'humanité. Les Dossiers d'Archéologie, 1990. № 152. Graff J. ,13005,901060515-1191806, 00.htmlSaving Beauty[недоступне посилання з липня 2019] / / Time. 2006. Vol. 167. № 20. Р. 36-42 Lascaux toujours victime du Fusarium solani [Архівовано 10 жовтня 2009 у Wayback Machine.], стаття з Hominidés. com Sire M.-A. Lascaux: la rechute [Архівовано 29 липня 2012 у Archive.is]
Photographies by:
Statistics: Position
3556
Statistics: Rank
32336

Коментувати

Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.

Безпека
769354218Click/tap this sequence: 9758

Google street view

Videos

Where can you sleep near Печера Ласко ?

Booking.com
487.354 visits in total, 9.187 Points of interest, 404 Місця призначення, 39 visits today.