В ХІХ столітті були виявлені руїни циклопічних споруд, із шестиметрової товщини базальтових стін, та піднятятими майже на двадцятиметрову висоту плитами вагою до 25 тонн. Виконати таку роботу під силу лише багатьом тисячам робітників. Більш розумно, вважав англійський вчений М.Браун, припустити, що колись острови Пасхи та Понапе був частиною великої суші, населеної багатотисячним народом, Пацифіди.[1]

Комплекс Нан-Мадол у сучасному вигляді ймовірно виник між 1285 та 1485 роками, під час панування династії Сауделерів. За Сауделерів мікронезійці вперше почали залюднювати ці острови та зводити тут різноманітні будівлі.

Близько 1500 року правителів із династії Сауделерів були звідси вигнано. Причина цього невідома й досі, та за легендою до цього доклався бог Грози. За іншою версією, Нан-Мадол завоювали мешканці сусіднього острова Косрае.

У XIX столітті дослідження островів почали європейці та американці, виявивши їх цілковито занедбаними. Проте чимало мешканців острова й досі вірять у те, що це місце населене духами.

Частина зруйнованих кам'яних колод містяться під водою, коло берега. Камені вкриті товстим шаром коралів. Будівлі коло берега розташовані на глибині близько 20 метрів. Як відомо, рівень океану в Середньовіччі був нижчим від сучасного усього на 1-1,5 метри. За цими ознаками можна припустити, що Сауделери ймовірно використали залишки давніших, поруйнованих споруд, форму й призначення яких нині важко визначити.