Палац на старій поштовій листівці

Палац було побудовано в середині XVIII століття як бароковий палац[1]. З 1866 по 1945 роки тут знаходилася резиденція сілезької родини промислових магнатів Тіле-Вінклерів. Нинішній вигляд будівля отримала після 1896 року, коли в ніч з 2 на 3 червня палац частково згорів[2]. Старий палац було відновлено, до 1900 року була побудована східна частина в неоготичному стилі з оранжереєю, а в 1912—1914 роках було добудовано західне крило у стилі неоренесансу[2].

Першопочатково планувалося, що члени родини Тіле-Вінклер мали бути поховані в склепі під палацовою каплицею. Через те, що там була занадто висока вологість, було вирішено перенести сімейне захоронення на кладовище, розташоване в палацовому парку[3].

У 1911 та 1912 роках, під час полювань, організованих графом Францом-Губертом Тіле-Вінклером, тут гостював німецький імператор Вільгельм II[2]. На початку XX століття в палацовому парку було виявлено фрагменти підземель, які Г. Бартель у 1929 році ототожнював із замком тамплієрів, який ймовірно був з'єднаним під землею із замком у Хшеліцах. Вже після Другої світової війни, під час будівельних робіт, на території палацу було виявлено сліди середньовічного палісаду.

Родина Тіле-Вінклер покинула палац навесні 1945 року[2].

Під час Другої світової війни палац уникнув пошкоджень, у ньому було облаштовано лазарет[4]. У 1945 році в палаці квартирувалися війська радянської армії[2]. У той період більша частина палацових інтер'єрів була знищена[2], а більшість творів мистецтва, що зберігалися в замку (головним чином, картини та скульптури) було вивезено[5].

Після війни в палаці впродовж нетривалого часу розміщувалися різні установи, лише в 1972 році він став резиденцією санаторію, а з 1996 року — Центру терапії неврозів[2]. У 1948 році на частині земель колишнього маєтку було створено Державний кінний завод[6].