Гаучо

Га́учо (ісп. gaucho, порт. gaúcho; іноді: гаушо) — скотарі, переважно, мешканці південноамериканських пампасів, Гран-Чако або патагонських степів, головним чином на території Аргентини, Уругваю, Південного Чилі і бразильського штату Ріу-Гранді-ду-Сул. У Бразилії цей термін використовується до всіх мешканців цього штату. У Болівії гаучо називають усіх аргентинців.

Термін «гаучо» — приблизний еквівалент північноамериканському терміну «ковбой». З'явився в XVIII ст. Як і англ. cowboy у мові американців США , венесуельське і колумбійське ісп. llanero, чилійське ісп. huaso та мексиканське ісп. vaquero, — термін набув популярності в XIX ст. і зараз використовується, коли мова йде про давні часи. У XIX ст. гаучо становили більшість сільського населення пампасів, випасаючи рогату худобу та займаючись сільським господарством.

Жінок гаучо традиційно називають «чіна» (від кеч. china — дівчина), пайсана, гвайна, гауча, пренда.

Гаучо відігравали важливу роль у заселенні Аргентини й Уругваю, війнах за незалежність, розвиткові культури цих країн, зокрема літератури. Найяскравішим прикладом літератури гаучо є «Мартін Ф'єрро» (1872). На початку XX ст. гаучо практично зникли.