Град відновлений із забуття. Перший попередник Братиславського Граду на замковому пагорбі виник приблизно під час появи єгипетських пірамід (2-га половина 3-го тисячоліття до нашої ери). Відомим цей акрополь став швидше за часів кельтів, ніж на початку нашої ери. За часів Римської імперії, межа якої проходила по Дунаю, тут стояло римське прикордонне укріплення.

Розвиток сучасного Граду можна прослідити з часів Нітранського князівства, коли на цьому місці виникли численні відомі будови. Найстарші письмові свідоцтва припадають на 907 рік, вони містяться в Зальцбурзьких анналах. Про часи Нітранського князівства і Великої Моравії свідчать залишки базиліки, виявлені на східній стороні тераси IX століття. Град згаданий і у відомому письмовому свідоцтві про Братиславу, що сягає 907 р.

З слов'янського княжого Града поступово, після багатьох перебудов і переробок, виник середньовічний замок, який із середини XI століття був і центром жупи. Він став сховищем коронаційних регалій Угорщини, а пізніше — коронаційним замком, де коронували угорських королів. За письмовими свідченнями, у першій чверті XIII століття на вищій точці околиць була поставлена ​​житлова башта із самостійним укріпленням, яке досі заховано в масі так званої коронаційної вежі. Житлову башту було знайдено в результаті археологічних досліджень, вона позначена на сучасній мостовій двору. 1207 року (7 липня) у Братіславскому замку, колишній прикордонній фортеці Угорщини (зараз столиця Словацької республіки), народилася свята Єлізавета Угорська.

Костел і препошство були в 1221 р. перенесені в Подградьє. Звідти історія феодального центру почала свій самостійний розвиток.

Сучасний вигляд монументальної будови оформився при пізньоготичній перебудові за часів короля Сігизмунда Люксембурга, розпочатій в 1427 р. Спочатку правильного прямокутного вигляду зверху укріплення з палацом, лицарською залою, господарськими будівлями, каплицею і потужним внутрішнім укріпленням і перекриттям над внутрішнім ровом увібрали в себе і рештки укріплення старої житлової вежі. В 1431—1434 рр. тут був побудований великий двоповерховий палац. На пишність пізньоготичньої архітектури вказують добре збережені частини вікон, порталів і склепінь, які поступово відкриваються з-під шарів пізніших перебудов і добре читаються в сучасному оформленні. Сігизмундова перебудова пішла століттями перевіреним шляхом Великоморавського і ранньоготичного укріплення і доповнила Град бастіонами, вхідними воротами (названими на честь короля — Сігизмундовими) і дорогою, що йде на південний схід до дунайського броду.

Сучасне розташування Граду, який зверху являє собою правильний чотирикутник, усередині якого знаходиться подвір'я, є наслідком будівельних тенденцій часів ренесансу та раннього бароко. На відміну від орієнтованої на Німеччину пізньої готики, в будівельних заходах 1552 і 1639 рр. брали участь італійські майстри, які приносили мистецтво своєї батьківщини і в північні країни.

Після перебудови Град став місцем коронації угорських королів, яких турецькі війська вигнали з колишнього центру угорської держави — Буди. Зміни тих часів дійшли до нас тільки у фрагментах: розписана стіна, яка належить до середини XVI століття, частина еркера зали на першому поверсі, позолочений проліт прилеглої зали, таким чином ми все ж можемо отримати уявлення про вигляд інтер'єрів Граду в ту епоху.

Остання велика перебудова, яка змінила призначення Граду з укріплення на місце розташування габсбурзького королівського двору, сталася в 1750—1760 роках за проєктами відомих європейських — французьких, італійських та австрійських — архітекторів Жадо, Пакасси, Мартінеллі. Незабаром, у 1760 році, за проєктом Гіллєбрандта (Franz Anton Hillebrandt) був побудований ще один палац, так званий Терезіанум, в якому було відображено велич епохи. У новому палаці розмістилися картинна галерея, бібліотека і багаті зібрання предметів мистецтва, переважно графічного.

В епоху пізнього бароко вигляд палацу зовсім змінився; це стосується переважно розташування основних конструкційних елементів, наприклад, сходів, зал, каплиці, і всі ці зміни були зроблені з метою полегшення могутнього силуету. Просторі приміщення укріплення, спочатку призначені для маніпуляцій з військовою технікою і для оборони проти ворогів, були прикрашені французькими садами, доповненими садовою архітектурою, оранжереями, терасами, вольєрами, літнім і зимовим манежем, стайнею, де містилися цінні породи коней. Концепція перебудови прилеглої до палацу території мала на меті поставити Братиславський Град в один ряд із найкращими європейськими королівськими дворами. Попри невигідні і обмежені умови, ця мета була досягнута з типовою бароковою дотепністю, особливо на дорогах, що направляють відвідувача через ворота і двір із рідкісними і цінними деревами до величних залів.

Кінець XVIII століття став часом занепаду Братиславського Граду як коронаційному центру держави. Після смерті Марії Терезії Йосиф II розмістив тут навчальний центр та семінарію католицького духовенства. У ті роки (1783—1790) писалася важлива глава історії словацького народу: сформувалася група освічених людей, що борються за народну освіту. На чолі цього руху став Антон Бернолак, перший кодифікатор словацької мови.

У 1811 р. Град згорів і, всупереч багатьом спробам поліпшити його стан, понад 140 років він простояв в руїнах. Його нова історія почалася в 1953 році, коли приступили до його порятунку і поступового відновлення. Реконструкція Граду проходила в 1953—1968 роках за проєктами А. Піффла і Д. Мартінчека. Після оновлення Град знову набув того вигляду, який мав у т.з. Терезіанську епоху кінця XVIII століття.