Alinja Tower

( Алинджакала )

Алінджакала, Алінджа-калу, або фортеця Алінджа (азерб. Əlincə qalası), раніше вірменською Ернджак (вірм. Երնջակ) також носило назву Анарик (вірменською «неприступна») — фортеця, розташована на захід від села Ханега, неподалік від міста Джульфа в Азербайджані, на правому березі річки Алінджа (Алінджачай), на вершині гори Алінджа. Фортеця була однією з найпотужніших оборонних споруд свого часу.

Згідно з даними, отриманими в 1929 році в результаті експедиції КІАІ, фортеця Ернджак не раз згадується в перших століттях нашої ери, була заснована сюнікськими феодалами і належала вірменському роду Сюні. Перебуваючи перед входом Зангезурського хребта, фортеця Ернджак захищала володіння нахарарів[1][2]. Роберт Хьюсен згадує фортецю Ернджак як мінімум з часів арабського завоювання в 821 році[3]. У джерелах ця фортеця вперше згадується в X столітті у Ованеса Драсханакертци[4] під час облоги її відомим полководцем арабів саджидським еміром Юсуфом ібн Абу Саджем, в дні царювання вірменського царя Смбата I Багратуні[5]. Британський вчений Ентоні Істмунд[6] і американський вчений Лінн Джонс згадують опір Смбата I Юсуфа ібн Абу Саджу в фортеці Ернджак у 914 році. Джонс вважає, що в 913 році фортеця належала роду Багратуні. У 914 році Юсуф, бажаючи примусити до здачі фортеці, вбив перед цією фортецею Смбата I Багратуні[5].

Що сталося з цією фортецею до XIII століття залишається невідомим[5].

Вірменський історик XIII століття Степанос Орбелян, повідомляючи про відомі фортеці, згадує також про фортецю Ернджак[7]:

  ...якась знатна жінка (з Сюніка) на ім'я Ернджік побудувала цю фортецю, аби зберігати там скарби і данина країни, її ім'ям вона (фортеця) і називається...[прим. 1][7]  

При главі палацової адміністрації Держави Ільдегізидів Джахан-Пехлеване у фортеці Алінджа-калу Ільдегізидів зберігалася основна скарбниця іракських Сельджукидів[8].

У 1225 році у фортеці Алінджа помер останній правитель держави Ільдегізидів Музаффар ад-Дін Узбек[9]. На початку XIII століття області Ернджак і Чахук вірменської історичної області Сюнік перейшли від Ільдегізидів до Елікуму Орбеляну[10]. За даними вірменських середньовічних авторів, «до появи татар[прим. 2], перський атабек[прим. 3] або султан фортеці „Єрінджак“ Джахук (область) з межами подарував Елікуму Орбелянцу. Його діти у татар були у великій пошані, й посіли її». За інформацією відомого британського медієвісті Стівена Рансімана фортеця Еренджак можливо була резиденцією однієї з гілок вірменського княжого роду Орбелян, які володіли цією частиною Сюніка[11]. Можливо, що християни довгий час володіли фортецею, бо католицькі місіонери без страху проживали в селах цієї області до XIV століття, що підтверджується напівстертою припискою в одній книжці від 1353 року[5].

У 1388/1389 році правитель фортеці Алінджа Ходжа Джоухар, поширивши свою владу на територію аж до Капана, став претендувати і на Тебріз. Візиром у нього був Імад ад-Дін, а головним еміром — Алтун. У цьому ж році еміри Алінджа Шейх Аділь Мухаммед і Мухаммед Халіл Джаханшахі напали на Тебріз і вбили його правителя Кара-Бастама. Ходжа Джоухар, прибувши до міста, призначив у ньому правителем свого візира еміра Імад ад-Діна, а сам повернувся до Алінджи[12].

Після смерті Ходжі Джоухура в 1389/1390 році правителем фортеці став емір Алтун, який також намагався захопити Тебріз в 1390/1391 році, однак, отримавши відсіч, був змушений повернутися в Алинджу. Напередодні другого нашестя Тамерлана фортецею Алінджа та її околицями правил емір Алтун[13].

Взяття фортеці Тимуридами  Мініатюра XVI століття, що зображає Тамерлана та його військо

В 1387 році війська Тамерлана вторглися до Азербайджану (область головним чином на південь від річки Аракс). Розбивши війська Джелаїрідів, Тамерлан опанував Тебризом[14] В цей час історичний регіон Вірменія переживає тривалу татарську навалу[15]. Тоді, протягом 1386—1403 рр. мали місце, мабуть, найжорстокіші вторгнення в регіон ззовні[16]. Ці нашестя Тамерлана були останніми з великих нападів на Вірменське нагір'я з Центральної Азії[16]. Захисники фортеці Алінджакала надавали найстійкіший опір загарбникам. Тоді обложені з допомогою грузинських загонів обороняли фортецю від військ Тамерлана та його сина Міраншаха. Відомо також, що у 1394 році Міраншах, який обложив Алинджакалу, власноруч убив у цій фортеці перського поета і містика Фазлаллаха Наїмі[17].

Будучи в Хаштруді, Тамерлан відправив частину військ під проводом свого сина Шахруха в Ерзурум, а сам через Тебріз попрямував в Нахічевань. В цей час еміру Фіруз-шаху вдалося взяти Алінджу[18]. Так, у 1400/1401 році війська Тамерлана, завоювавши Сівас, Малатью, рушили на Арабський Ірак. Тут же Тамерлан і отримав звістку про взяття фортеці Алінджа еміром Фіруз-шахом[19]. За наказом Тамерлана захисники фортеці, в тому числі емір Ахмед Огулшай, були страчені. Спеціально прибувши до Алінджи з Нахічевані, Тамерлан призначив начальником фортеці мелека Мухаммеда Обахі[18].

Фортеця відіграла значну роль у період Тимуридів і Туркоман[20].

Подальша історія фортеці

За описом іспанського мандрівника XV століття Руй Гонсалеса де Клавіхо, Алінджа стояла на високій крутій горі, яка внизу була оточена стінами з вежами; всередині стін, на схилах (нижніх) гори було багато виноградників, садів, оброблюваних полів, пасовищ, джерел і цистерн води; на самому верху гори знаходився власне замок або цитадель[21].

У XV столітті правитель держави Кара-Коюнлу Кара-Юсуф віддав Нахічевань і фортецю Алінджа кази Імад ад-Діну, який запросив для охорони фортеці туркоманських емірів Хаджі Курчі, Джамал ад-Діна і Шахріяра. Однак, ці еміри організували проти Імад ад-Діна змову, вбили його і його братів, і запросили до фортеці сина Кара-Юсуфа Іскендера, улус якого знаходився недалеко від Нахічевані, і запропонували йому стати її правителем. Іскендер після прибуття в фортецю повідомив про це свого батька. Той затвердив його правителем області Нахічевань і фортеці Алинджою. Новий правитель призначив своїм сахіб-диваном Шахріяра, хаджі-сараєм — Джамал ад-Діна і воєначальником — Хаджі Курчі[22]. У 1434 році зазнав поразки від Шахруха, сина Тамерлана, Іскендер сховався у фортеці Алінджа[23]. У серпні 1435 року Іскендер був розбитий тимуридськими і ширванськими військами і втік в Малу Азію. Султан Шахрух доручив управління країною Джаханшаху, братові Іскендера. Вигнаний Іскендер, втім, ще раз намагався повернути собі престол з допомогою османів і мамлюкського султана Єгипту, але був розбитий Джаханшахом і обложений у фортеці Алинджа. Син Іскендера, юний Шах-Кубад, таємно вступив в зв'язок з однією з наложниць гарему батька, за її навіюванню, вночі під час сну зарізав п'яного батька в його спальні, а голову послав Джаханшаху. Втім, Джаханшах влаштував Іскендеру урочисті похорони і в 1437 році спорудив над його могилою в Тебрізі величний мавзолей[24].

У фортеці постійно перебувало 200 воїнів, які отримували кожні три місяці платню і провіант. На утримання фортеці щорічно витрачалися великі суми, лягали тягарем на раятів краю[25]. За правління онука Тамерлана Мірзи Омара за сприяння тебрізького[25] кази Імам ад-Діна Нахічевані і за наказом Джаханшаха фортеця Алінджа була зруйнована. За це газі виплатив у розмірі 50 тисяч динарів кебеки еміру Джаханшаху. Пізніше за наказом султана Ахмеда Імам ад-Дін відновив фортецю[26].

У XVI столітті фортеця згадується під назвою Алінтчіа, Лінджіа та Алінкріа[5]. До початку XVII століття в областях Ернджак, Нахічевань і Джахук проживало близько 19 тисяч вірмен католиків[27].

У XVII столітті володар Єревана Аміргюне-хан (1603 рік) перебував у фортеці і коли почув про набіги османів на Гегамську країну — послав на них Датабека і відігнав їх від кордонів Кота[5].

Згодом під час російсько-перської війни тут знаходилися перські війська. Після них — нечисленні російські загони[5].

У Алішана в його «Сісакані» (Венеція, 1893 рік) є згадка і опис фортеці:

Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Тер-Аветисян не вказано текст Н. Я. Марр /Экспедиция КИАИ в Нахичеванскую ССР, в район Джульфы и Апракуниса / «Билютень КИАИ в Тифлисе» № 8 / Изд-во АН СССР; Ленинград 1931г. — стр.22] Robert H. Hewsen. Armenia: A Historical Atlas. — University of Chicago Press, 2001. — 341 p. — ISBN 0226332284, ISBN 978с0226332284. P. 121. «Castles and fortresses there were in great numbers, however, nearly sixty by Yovhannesean's count, Balaberd, Orotan, Goroz, Sahaponk', Cahuk, and Ernjak being the most important. There also were more than twenty monasteries in the principality» Иованнес Драсханакертци. История Армении. Перевод с древнеармянского М. О. Дарбинян-Меликян [Архівовано 4 лютого 2009 у Wayback Machine.]. — Ереван, 1986. — С. 331. — 395 с. а б в г д е ж Щеблыкин, 1943, с. 71. Antony Eastmond. Eastern Approaches to Byzantium: Papers from the Thirty-third Spring Symposium of Byzantine Studies, University of Warwick, Coventry, March 1999, Ashgate/Variorum, 2001, 225 а б Щеблыкин, 1943, с. 70. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Палестинский сборник не вказано текст C. E. Bosworth.  // The Encyclopaedia of Islam. — Brill, 1995. — P. 235. Bayarsaikhan Dashdondog. The Mongols and the Armenians (1220—1335), BRILL, 2010, p. 59: Steven Runciman. The Emperor Romanus Lecapenus and his reign: a study of tenth-century Byzantium. — Cambridge University Press, 1988. — С. 160—161.: Сейфеддини, 1978, с. 133. Сейфеддини, 1978, с. 134. J.B. Bury. The Cambridge Medieval History Series volumes 1-5, Plantagenet Publishing:

During the exile of Leo VI, Greater Armenia was enduring a prolonged Tartar invasion. After conquering Baghdad (1386), Tamerlane entered Vaspurakan. At Van he caused the people to be hurled from the rock which towers above the city; at Ernjak he massacred all the inhabitants; at Siwas he had the Armenian garrison buried alive.

J.B. Bury. The Cambridge Medieval History Series volumes 1-5, Plantagenet Publishing: а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Hovannisian-1-267 не вказано текст Ашурбейли С. А. История города Баку. — Б.: Азернешр, 1992. — С. 180. — 408 с. — ISBN 5-552-00479-5.

Ф. Наїмі з 1386 року довгий час жив в Баку і в Ширвані, куди він був засланий Тимуром. Син Тимура Міраншах власноруч убив Фазлаллаха в 1394 році в Алінджа, поблизу Нахчевана, де недавно виявлена, його могила.

а б Сейфеддини, 1978, с. 145. Сейфеддини, 1978, с. 144. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою V. Minorsky не вказано текст Петрушевский, 1949, с. 188. Сейфеддини, 1978, с. 164. Злобин Г. В. Монеты Ширваншахов династии Дербенди (третья династия), 784—956 г.х./1382-1548 гг / Под ред. Гончарова Е. Ю.. — М.: ООО «ИПЦ „Маска“», 2010. — С. 21. — 432 с. Петрушевский, 1949, с. 165. а б Петрушевский, 1949, с. 156. Сейфеддини, 1978, с. 204. Willem Floor, Edmund Herzig. Iran and the World in the Safavid Age. Iran Heritage Foundation, I.B.Tauris, 2012, p. 374


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «прим.», але не знайдено відповідного тегу <references group="прим."/>

Photographies by:
Sefer azeri - CC BY-SA 4.0
Sefer azeri - CC BY-SA 4.0
Statistics: Position
763
Statistics: Rank
137287

Коментувати

Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.

Безпека
684123759Click/tap this sequence: 9151

Google street view

Where can you sleep near Алинджакала ?

Booking.com
489.963 visits in total, 9.198 Points of interest, 404 Місця призначення, 12 visits today.