Постер 1938 року

 

Фердінанд Хайден Американський геолог, який переконав Конгрес створити Єллоустонський національний парк

Згідно з археологічними даними люди почали жити на території, яку зараз займає парк, принаймні 11 000 років тому. Сучасні дослідники вперше з'явилися в регіоні в 1805 році (експедиція Люіса і Кларка), а в 1807 році Джон Колтер, учасник експедиції, виявив геотермальні джерела. Повідомлення про джерела і гейзери вважалися недостовірними аж до 1860-х років, коли наукова експедиція Девіда Фолсома в 1869 році піднялася вздовж річки Єллоустон до озера Єллоустон. За нею послідували відразу кілька експедицій, і в 1872 році президент Улісс Грант підписав закон, що встановлює природоохоронну зону — перший в США національний парк — у місцевості біля озера Єллоустон[1]. Широку популярність природні пам'ятки парку отримали завдяки картинам художника Томаса Морана, на честь якого пізніше була названа одна з гір в Єллоустоні.

Першим суперінтендантом парку було призначено Натаніель Ленгфорд. Йому не було виділено достатньо ресурсів (йому навіть не платили зарплату), і в результаті браконьєрство стало настільки серйозною проблемою в парку, що Ленгфорд змушений був піти у відставку в 1877 році. Його наступник, Філетус Норріс, домігся того, що Конгрес США, нарешті, виділив фінансування для парку. Зокрема, на ці гроші були побудовані дороги і перші туристичні об'єкти. У 1880-ті роки до північного виходу (а в 1908 році до західного виходу) була підведена залізниця, що істотно збільшило кількість відвідувачів (залізничне сполучення було закрито у 1960-ті роки).

Для боротьби з браконьєрством та руйнуванням природних пам'яток в 1886 році в парк прибули частини армії США, які побудували поселення Кемп Шерідан (згодом перейменоване на Форт Єллоустон) поблизу Мамонтових гарячих джерел. У 1916 році була створена Служба національних парків США, яка використала досвід армії в управлінні парком. 31 жовтня 1918 року Національний парк Єллоустон був переданий в її підпорядкування.

Під час Великої депресії для штучного збільшення зайнятості були створені спеціальні цивільні частини (Громадянський корпус охорони навколишнього середовища), в завдання яких, серед іншого, входило створення туристичної інфраструктури в національних парках. З 1933 по 1941 вони побудували інформаційні центри, кемпінги та сучасну мережу асфальтованих доріг. Після короткого занепаду в 1940-ті роки, пов'язаного з війною, число відвідувачів знову збільшилося. Для розширення інфраструктури управлінням національних парків в 1956 році була прийнята десятирічна програма розвитку, «Місія 66[en]». Останній за часом туристичний комплекс, Кеніон Веллі, був побудований в 2006 році.

26 жовтня 1976 року Єллоусто́нський національний парк був визнаний міжнародним біосферним заповідником, а 8 вересня 1978 року включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (під номером 28, серед перших об'єктів списку).

У 2020 році в Єллоусто́нському національному парку за звітом Геологічної служби США відбулося 1722 землетруси (що нормально для цієї місцини). Магнітуда поштовхів — до 3,1. З 2015 р. кальдера опускається зі швидкістю 3 см на рік. Що стосується гейзерів, то у 2020 р. найбільший гейзер у світі Steamboat вивергався 48 разів, що є для нього рекордом. Гейзер Великанша прокинувся перший раз за останні 6 років. Всі об'єкти парку у 2020 р. були активними.[2]